Ответ:
План
Объяснение:
1. приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня
2.знайомство Петра Шрама з родиною Череванів
3.Бажання Шрама заручити Петра й Лесю
4.знайомство Лесі з Кирилом Туром
5.вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, розмова з незадоволеними міщанами
6.нічне викрадання Лесі, двобій кирила з петром шраменком
7. зустріч петра шраменко з кирилом туром, сніданок у нього дома
8. чорна рада в ніжині
9.пропозиція тура порятувати ціною свого життя сомка й відмова
10. засудження на смерть старого шрама
11. одруження петра і лесі
1 В цей день всі діти гурьбою йдуть до школи (1 вересня)
2 Буває червона,синя чорна,кольорова
коли її немае не можна йти до школи (ручка)
3 завжди мовчить,а діток добре вчить (книга)
<span>Багато в нашій літературі було творів про тяжке життя жінок. Але, на мою думку, шедеврами української літератури є поеми Т. Шевченка «Катерина» та «Наймичка». «Катерина» — драма життя селянської жінки, що й зараз хвилює душу, змушує по-іншому .дивитися на світ. Ще в перших рядках застерігає Т. Шевченко:</span>Кохайтеся, чорнобриві,Та не з москалями,Бо москалі — чужі люди,<span>Роблять лихо з вами. Але нічого не значить для Катерини застереження ні батька, ні матері, ні пересуди сусідів. Вона кохає «свого Івана» щиро, віддано, «як знало серденько». Заради цього кохання ладна Катруся піти на все. Бо за милого «любо й потужити». Я гадаю, що така дівчина заслуговує щасливої долі — долі жити разом з милим, коханим, мати міцну сім’ю. Але натомість стає вона покриткою, руйнуються всі її мрії, всі надії. Мені здається, що це найстрашніше у житті. Не милує Катерину доля: народила вона сина-безбатченка, до цього ще й батьки відвертаються від неї:</span>Вміла мати брови дати,Карі оченята,Та не вміла на сім світіЩастя-долі дати.<span>Іде Катерина з рідної домівки, у широкий, незнаний світ шукати батька свого сина, йде, бо все ще вірить у кохання. Вражають мене своєю ліричністю та драматичністю рядки про те, як збирається вона у далеку путь. Здається, що ніби стають перед очима живі картини: не прощають батьки доньку, рветься на шматки серце. Болісно на це дивитися. Як хочеться допомогти цій змученій незгодами жінці, якій треба захищати крихітку-дитину! Ось вона бере з-під батьківської вишні землю на згадку про домівку, щоб у чужому краї поклали чужі люди на її могилу:</span>А своєї ся крихоткаЛадо мною ляже Та про долю, моє горе<span>Чужим людям скаже. Так, цій дитині призначена нелегка доля — доля жити серед чужих людей, доля чути завжди страшне слово «байстря». Стискає серце від жалю, і здається, що й сам Шевченко плаче разом зі своєю Катериною, тому й називає її «серце моє». Вражає кривда, що її бачить героїня на кожному кроці: і люди знущаються, москалі сміються з неї. Але ще є надія у серці Катерини. Зігріває вона її зламану, знівечену душу, хоч з кожним кроком, з кожною нічкою, що їй довелося провести під тином, та ще й з немовлям на руках, тане ця надія, надія знайти коханого, віддати йому сина. Адже діти ні в чому не винні…</span>На кого собаки на улиці лають?Хто голий, голодний під тином сидить?Хто лобуря водить?Чорняві байстрята.<span>Отака доля чекає безбатченків; тому й хоче Катерина позбавити свого сина такої долі. Скільки розпачу вкладає автор у вуста героїні, скільки сліз та суму, скільки невимовної туги!</span> Якщо для москаля кохання — це іграшка, забава, то для Катерини — це дуже серйозно. І дитина — плід кохання, що зв’язує назавжди закохані серця. Не змогла винести вірна Катруся зради, тому що зраджено не тільки кохання, її, зраджено й сина, дитину, що не повинна відповідати за гріхи батьків. Останні слова її, звернені до сина, його вона поклала просто на шляху, були:«Оставайся шукать батька, А я вже шукала».<span>Взяла її тіло холодна вода, не залишивши навіть сліду. Тільки бідне байстря, що, ні родини, ні хатини, навіть батько ніколи не впізнає, а як впізнає, то відцурається. Буде ця дитина жебракувати, будуть з неї знущатися, бо безбатченку не всміхнеться доля, незважаючи на чорні брови. Я гадаю, що в образі Катерини уособлена трагічна доля жінок України, зневажених, розбитих злиднями та несправедливістю. Як болісно мати дитину від коханого, якої він зрікається, цурається! І мені здається, що іншого виходу для цієї жінки не було — сам Т. Шевченко пише:</span>Чорнобрива КатеринаНайшла, що шукала,Дунув вітер понад ставом — сліду не стало.<span>І все ж таки хочеться вірити, що її сину всміхнулася доля, щаслива доля!</span>
Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми.
Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині.
Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще.
Основна проблематика твору Ю. Федьковича «Три як рідні брати»<span>Юрій Федькович написав понад шістдесят прозових творів, у яких автор порушив проблеми буковинських селян, безправного трудового народу, жовнірів цісарської армії. Він підносив голос протесту проти соціальної і родинної нерівності, возвеличував волелюбство, оспівував гордих і сильних людей. У повісті «Три як рідні брати» Федькович змалював реалістичні картини рекрутчини та поневірянь жовнірів. Правдиво показане горе й нещастя, які рекрутчина принесла до селянської родини. З горя захворіла мати вдома, ридають сестри, горюють брати. «А дома сум та плач», — такими словами автор виразив запальний настрій, що панував у родині. Далі Федькович описує життя Івана-бранця. Жорстока муштра, палична дисципліна, приниження людської гідності, знущання, залякування, — такою була атмосфера в цісарській армії. В камерах «дехто лає, дехто б’є, декого другі б’ють». Змальований у повісті й офіцер, капітан-садист. Він сердитий, недобрий, грубий, агресивний. При розмові не дивиться на солдат, вважаючи їх негідними уваги.Показав Федькович життя селян. Вдова помирає з голоду та холоду. Дочки наймитують «…у таких панів, … що і до церкви не пускають», не те щоб подбати про хвору матір. Автор показав, що підневільна праця була суспільним і морально-етичним злом. Намітилася у творі і класова структура тогочасного села, вимирають із голоду, страждають у невилазних злиднях, тяжко працюють бідні наймити, а сільські глитаї збагачуються за їхній рахунок. У повісті знайшли відображення й антицерковні мотиви. Піп забирає у тяжкохворого Івана за все, що в нього було. Священик байдужий до людського горя, жорстока і немилосердна людина, бо зміг сказати Іванові: «Чорт по твоїй душі!Юрій Федькович порушив у творі проблему родинних стосунків. Іван — люблячий син, уважний брат. Його дуже засмучує лист брата Онуфрія. Вирвавшись у відпустку, голодуючи сам, купує гостинці рідним. У недавно перехворілого десь береться сила, коли він побачив умираючу від голоду й холоду матір. «Для рідної неньки борзо дрівця рубаються». Іван — людина великої душевної краси, та ці душі спотворювала погоня за наживою. Таким є дядько Івана Андрій. Родинні стосунки для нього нічого не важать. Тільки б вижити самому. Дядько Андрій забирає в сестри останню корову.<span>Дружба, взаємовиручка, солідарність — проблеми повісті «Три як рідні брати» Хоч і на родинному тлі, а показав Федькович прагнення простих людей боротися, жити вкупі у мирі та злагоді. Стверджував письменник,що має бути братерство різних національностей, пропагував доброту та щирість у взаєминах. Із змалює автор своїх героїв, милується їхнім благородством, утверджує їх моральне право на людське щастя.</span></span>