Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.
На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.
Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.
Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.
1. Вітання Ірини Семенівни.
2. Новий предмет - Зоологія.
3. Порада вчительки.
4. Віра Семенівна дає завдання на літо.
5. Розмова між друзями.
6. Хлопці їдуть до бабусі.
Якщо план занадто великий, можеш деякі пункти упустити.
Мій рідний край-це завжди квітуча та могутня Україна.Багато молодих хлопців та дівчат мріють якнайшвидше поїхати зі своєї батьківщини за пошуком кращого життя ніж в ріднім краю.Та чи замінять американські бургери бабусині пиріжки?чи замінять російські"Щи"український борщ?Ні!ажде національні страви неньки- України замінити неможливо.А скільки визначних пам`яток архітектури знаходяться в Україні?скільки музеїв?театрів скільки?навіщо їхати кудись по краще життя якщо воно тут!в нашій Україні ,тільки щастя потрібно заслужити.Мій край -моя держава,моя Україна! і я її люблю!і хочу щоб її любили й ви
Доброта. Ця риса людського характеру цінувалася в усі віки й у всіх народів. Адже добра людина ніколи не чинить зла, вона не здатна на підлість, навпаки, завжди налаштована на життя та відродження, а не на нищення.
Таким ми бачимо персонажа повісті М. Вінграновського «Сіроманець» Сашка. Хлопець виступає проти переслідування й жорстокого знищення Сіроманця, старого вовка, що живе в їхньому лісі. Він подружився з цим хижаком, який насправді виявився здатним відповідати на добре ставлення до себе також добротою.
У образі — Марусі втілено найкращі риси української дівчини-селянки. Її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня врода ідеалізована й змальована в народнопоетичному ключі: «Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бро-воньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…»; «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
У зображенні Марусі, окрім ознак сентименталізму, письменник широко використав ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційними вигуками, прислів’ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька!)
