Крила
Пухнасті, легкі
Вкривають, летять,піднімають
У кожної людини свої
Літуни
Льонька- сільський хлопець, що має піти у третій клас. Проживає разом з мамою в селі, де немає його однолітків. Льонька постійно щось вигадує, фантазує, він живе у світі фантазій. Хлопець дуже талановитий, має щире серце, прекрасну уяву. Його друзі: Адам - це вчений, який приїхав до села помирати; Ніна - вигадана подруга, яка приплила до нього на кораблику. Разом вони гуляють, лазять у білу печеру, слухають павукове радіо. Ніна настільки здається реальною, що навіть сам хлопець невпевнений, чи була ця дівчина, чи він її вигадав. Собака Рекс також був другом Льоньки. Вони удвох любили гуляти, але Глипа убив Рекса. Льонька бачить собаку і дружить з ним навіть після смерті. Льонька вміє дружити як із фантастичнимиістотами, так і з живими тваринами і людьми.
Звук павутинки - це невидимі оку людському прояви доброти, любові, милосердя. Це все, без чого неможливе існування світу. Звук павутинки можна відчути тільки серцем, щирим і не зрадливим, яке було у Льоньки, Адама і Ніни.
<span>Жанр: Медетація, в якій автор осмислює недолю свого
«занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і
сором, і жаль, і сльози.
Ідея: О сліз таких вже вилито чимало,-
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі їм вже литись,-
Що слози та, де навіть крові мало … —
Це заклик до дії за визволення рідного краю.
Сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу
увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом
України, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз ,
що ллються від безсилля.
<span>Яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і
мужній тон»(М.Зеров), співчуття патріотки до страждань нації
реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.</span></span>
Климко дуже рано втратив батьків,але він не був самотнім:дядько,шкільні друзі,сусіди.Він допомагав дядькові,був надійним товаришем,дуже уважно слухав і до нього тягнулись інші діти.Хлопчик дуже мріяв носити картуза з молоточками,як у дядька.Смерть єдиної рідної людини-дядька та знищення житла його не злякали.Він виявився сильнішими за війну.Він виявляє самотність,винахідливість і наполегливістю.Климко встиг стати справжнім дорослими чоловіком,що піклується про інших,відповідальним,самостійним,витривалими,міцним,які скеля.Він багато встигли за своє коротке життя,встигли зрозуміти і довести,що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною і цим переміг війну.
Ось нарешті настало літо. Саме тоді хочеться покупатися в морі, помалювати щось на піску... Так було з однією дівчинкою Мариною. Одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. Але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. І дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. Намалювавши його Марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. Наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. Як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. Тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. Тут мене почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. Я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. Коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. І тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. Але ракушка стала мені в пригоді. Я умостився у її дно і чекав, що буде далі. А мене все уносило далі і далі... Я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. Одного дня коли я все плив, настала велика буря. Я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. Але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я Ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. І тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. Тут же я познайомився зі
