Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.<span>За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.</span>
Безцінна кожна мить життя… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
Ми - це особовий займенник. Прислівники відповідають на питання обставин: де? коли? як? і под.
Знову почався дивовижна доба дня-ранок це прекрасно!Роса мов кришталики на траві,а птахи вже заводять лісовий оркестр!Це просто надзвичайно,вони дуже гарні а спіють, неначе справжні експерти!Я люблю ходити в ліс,і спостерігати за цими неймовірно чудовими істотами!Також полюбляю пригощати пташок крихтами хліба,які беру здома.Я кладу крихти на пеньки,і спостерігаю як пташки радісно клюють мій подаруночок!Птахи-це справді окраса нашої землі,вони назавжди залишуться з нами!
Дотикнути - дотик (безсуфіксний спосіб, твірна основа - дотик).
