Ответ:
1.Запросіть подругу на чашку кави в якесь затишне кафе, сказавши, що хочете поговорити начистоту, тому що вам не вистачає спілкування з нею і ніхто вас так добре, як вона, не розуміє.
2.Добре також для себе скласти список її позитивних якостей, про які ви докладно їй розповісте у процесі телефонної розмови(по телефону спілкуватися легше і можна користуватися шпаргалками).
3.При зустрічі скажіть, що не хочете втрачати такого важливого для вас людини через непорозуміння.
4.Ще потрібно сказати, що ви хочете загладити свою провину і запитайте подругу, як це можна зробити.
5. Кращий спосіб помиритися - визнати свою частку провини, навіть дещо перебільшивши її.
Объяснение:
<span>- Доброго дня! Ми раді вітати вас у нашому салоні! Я - ваш консультант Піявкін, чим я можу вам допомогти?
- Добрий день! Я хочу придбати невеликий економічний автомобіль для своєї дружини...
- О, ви звернулись до нас дуже вчасно! Саме зараз ми можемо запропонувати вам дві чудові моделі. Ось подивіться: Матіз, ця модель була визанан автомобілем року у кулькох європейських країнах одночасно. Незважаючи на невеликі розмури, у ньому досить просторий салон, клімат-контроль, автоматична коробка передач, розхід палива всього 5,5 л на 100 км. Зараз у нас доступні моделі жовтого, яскраво-червоного та чорного кольорів.</span>
<span>- Гарненький - цей червоний сподобається моїй дружині! А скільки коштує?
- 57000 гривень
- Зрозуміло... А інша модель? </span>
<span>- Це Ніссан Мікра. Подібний до Матіза за параметрами, розхід пального трохи нижчий, багажник трохи більший, теж автомат... Ціна 61000.
- А кольори?</span>
<span>- "Мокрий асфальт", білий, чорний, вишневий
- А можна спробувати проїхатись на ньому? Меня ця модель навіть більше подобається, ніж Матіз, особливо отой вишневий.</span>
<span>- Так, звичайно, ось ключі...
</span>
Підсвідомість диктувала Михайлові, що треба негайно забиратися звідси геть.
Каті вища освіта була потрібна лише для того, щоб вдало вийти заміж.
Допомога
Якось довелося мені спостерігати таку сцену. По перону, спираючись на палицю, повільно йшла бабуся. Видно було, що в неї хворі ноги. А тут ще й важка валіза в руках. На блідому старечому обличчі — терпіння й втома. Праворуч і ліворуч бабусю обминав потік стурбованих людей, що поспішали.
Але ось до старенької підбігла дівчинка дванадцяти-тринадцяти років, взяла важку валізу у бабусі й понесла через залізничний місток.
"Добре,— подумала я,— що знайшлася попутниця".
Хвилин за п'ять дівчинка знову з'явилася на пероні, поспішаючи до електрички.
Випадок цей нерідкий. Звичайний. А чи завжди ми поспішаємо на допомогу тим, хто потребує її?
