Михайло не звик сидіти,склавши руки,це у нього в діда.
Мій дідусь працює ,не покладаючи рук,адже він звик доводити справу до кінця.
Марійка допізна робила уроки, не стуливши очей<span>.
</span>Софійка не любить працювати<span> абияк, </span><span>спустивши рукава,бо якщо за щось братися,то робити це гарно.
Не піднімаючи голови,Оксанка пішла прибирати за собою кімнату.
</span>Оленка провела цілий вечер,не закриваючи рота.
(коми везде потому что это дієприслівникові звороти)
<span>Одного разу до
Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому,
запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято
рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому
запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша,
найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»
- Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.
-
А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не
можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?
- Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.
- А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.
- Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.
- Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.
- Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?
- Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.
- Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.
-
Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру
на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо,
довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так
швидко, як і прийшов.
О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.
Прикметник
тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку,
щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем
проголосили!»
- Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.
Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!
- Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.
-
Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і
побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника.
Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.
І
ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж
найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать:
«Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку
кашу заварив.
Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не
чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні
Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який
гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити.
Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія
відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби
не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого
говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше
мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи
згодні ви, друзі, зі мною?»
- І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.
-
А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати
Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба
користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.
З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
</span>
