Митраша.
Старательный, упрямый.
Помнит, помогает, решает.
Очень любит сестрёнку, помогает ей во всём, только иногда упрямится - и не слушает её.
Всё-таки выбрался!!!
Частина перша. Бузя Оповідь ведеться від імені Шимека — хлопця, що згадує про своє перше кохання до дівчинки Бузі в ті часи, коли їм разом ще не було й двадцяти. Старший брат Шимека потонув, жінка його одружилася й поїхала, їхню дочку Бузю взяли до себе батьки Шимека. Дивлячись на дівчинку, Шимек, що навчався в хедері (єврейській релігійній школі для хлопчиків) і тому знав багато уривків з Біблії, завжди пригадував «Пісню пісень» — рядок за рядком: «О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! Очі твої, наче два голуби, волосся схоже на кізочок, що спускаються з гори…» Стояв дивний день напередодні Пасхи, ясний, теплий. Діти могли грати скільки завгодно. На вулиці було дуже гарно. Шимек почував себе напрочуд легко, йому здавалося, що за спиною виросли крила і він зараз здійметься у височінь і полетить. Усе подвір’я явилося в новому вигляді. Подвір’я — замок, дім — палац, він — принц, Бузя — принцеса. Колоди, звалені біля дому,— це кедри й буки, які згадуються в «Пісні пісень». Бузя, яка вже втомилася від гри, запитала: «До якого ж це часу?» — «Поки не згасне світило дня і не щезнуть тіні з землі»,— відповів їй Шимек словами із «Пісні пісень». Його заповітним бажанням було піднятися з Бузею у височінь до самих хмар й полетіти за океан до країни карликів, нащадків богатирів царя Давида. Найбільша радість для Шимека — уночі під Пасху відправиться з батьком до синагоги… День пролетів, згасло сонце, кинувши останній погляд на Бузю. Шимек розповідав про те, як він летить піднебессям, спускається з вершини, йде лісом, перепливає струмок, щоб врятувати прекрасну царівну, яку вкрали з-під вінця, зачарували й посадили до кришталевого замку. «Ти повинен її звільнити? » — «А хто ж?» — «Не треба летіти так далеко. Послухай мене, не треба». Зачарований Шимек оглянувся на зачаровану принцесу, яка злилася з чарівним пасхальним вечором. Йому здавалося, що вона звертається до нього словами з «Пісні пісень»: «Біжи, коханий мій, будь схожий на серну чи молодого оленя на горах бальзамічних…»
Никто не может обойтись без слов. Мы общаемся и понимаем друг-друга при помощи языка, а язык в свою очередь, выдаёт голос, который мы называем "Слово". Короче говоря, слова-это короли.
Мы узнаем, что Ася неравнодушна к господину Н. Н.. По её диалогам и описано настроение мы понимаем, что она опьянела от любви, и не собирается это скрывать.