В одно время - За всю историю человечества, человек совершенно не изменился по добрате.Ну например, стали редко помогать пожилым людям, переводить их через дорогу, или уступать в автобусе место. Ну или, другой пример, люди стали бездушно обращаться к бездомным животным. Выбрасывают животных на улицу, или видят что собака голодна или кошка, не кормят, хотя могут это сделать. Ну а к счастю есть и хорошие люди, но их к сожалению мало, они пытаются как то помочь животным.. сделать приют, или по возможности взять себе. ну или просто, покормить бездомное животное. А это +1 уже недели жизни животного. Вообщем, человек как и был злым, так и есть, но мы надеемся, что все изменится!
Сын помещиков Простаковых, считается недорослем.Учится но делает это с большой неохотой, отличается тупостью, невежеством и ленью.Грубый и жестокий пользуется тем что его любит мать.Остановился в своём развитии.
Она мечтала стать учительницей и получать удовольствие от своего труда, жить полной счастливой жизнью.
Сбылось ли ? Думаю, да. Она стала учительницей не детей - школьников, а взрослых людей, пустынного народа. Научила их из пустыни делать живой зеленый мир. Не всегда это приносило удовольствие и счастье, но ее жизнь стала более полноценной , чем жизнь многих людей. По- моему мнению , ее мечта исполнилась, хотя и совсем не так, как она мечтала. .
Над пороками других людей. Например: в рассказе "Хамелеон" - как только узнают, что собака генерала, то говорят, что она хорошая. А когда говорят, что собака уличная - то плохая.
Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
<span>Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість. </span>
<span>Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя. </span>
<span>Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та допомогу тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", - каже Дон Кіхот. </span>
<span>Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства. </span>
<span>Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.</span>
