Нелюдимый, огромный, неуклюжий, глухонемой дворник Герасим, приехавший в город из убогой деревеньки искренне влюбляется в прачку, хрупкую женщину, Татьяну.
Цитата: "...Увидев Татьяну, он сперва, по обыкновению, с ласковым мычанием закивал головой..."
"...С того дня он уж ей не давал покоя: куда бывало она ни пойдет, он уж тут как тут..."
Неумело, как может, Герасим начинает ухаживать за Татьяной.
Цитата: "...идет ей навстречу, улыбается, мычит, махает руками, ленту вдруг вытащит из‑за пазухи и всучит ей, метлой перед ней пыль расчистит..."
И, наконец, Герасим пытается защитить Татьяну даже от крестьян, которые ее окружают, особенно не нравился ему Капитон, которого однажды "отвел в каретный сарай да, ухватив за конец стоявшее в углу дышло, слегка, но многозначительно погрозился ему им."
Герасим хотел жениться на Татьяне и просить разрешения у барыни, но ему мечталось предстать перед невестой в новом кафтане, который ему был обещан дворецким, вот поэтому он ждал и медлил с предложением.
А в это время барыня решила поженитьТатьяну и Капитона.
Горю Герасима не было конца, Татьяне было искренне жаль его, и, чтобы разонравиться ему, она однажды прикидывается пьяной, зная, что Герасим терпеть не может пьяных людей. План сработал, и дворник перестал ухаживать за Татьяной, стал угрюмым и старался не обращать внимания ни на Татьяну, ни на Капитона.
Перед своим отъездом Татьяна тепло попрощалась с Герасимом, по‑христиански три раза поцеловав его, а тот в свою очередь подарил Татьяне красный платок.
Цитата: "...Герасим вышел из своей каморки, приблизился к Татьяне и подарил ей на память красный бумажный платок, купленный им для нее же с год тому назад..."
<span>Такова история взаимоотношений Герасима и Татьяны, дворника и прачки.
</span>
Выбирай любое соово
Беда
беда
бедствие
безвременье
бездолье
гибель
гонитель
горе
затруднение
злоключение
злополучие
испытание
катастрофа
мучитель
напасть
невзгода
невзгодье
неприятность
несчастье
неудача
пагуба
погода
страшный
Я вважаю, що єдність природи та людини треба розглядати як стосунки всевладної, могутньої стихії та її органічної частки, що зветься людство. Протягом віків поети оспівували природу, порівнювали її зі своїм психологічним станом, доводили, що в природі все гармонійне, на відміну від нашого життя. Адже наше суспільство дуже жорстоке й несправедливе. Природа теж непередбачувана, але має свої власні закони та правила, які люди не можуть зрозуміти. Тому не можна розглядати стосунки між людиною й природою ні як рівні, ні як протилежні.
<span>Людина завжди вважала себе «царем природи». Але чи може вона протистояти руйнівній силі вулканів, торнадо, землетрусів, паводків та інших «капризів» стихії? «Хіба здатна частинка пізнати ціле?» Якщо ми вже виробили звичку бути з природою «на ти», то повинні поважати її та не шкодити їй. Адже лише через єдність з природою лежить шлях до щасливого й гармонійного життя людини. </span>
<span>Ще у стародавні часи японські поети розвивали тему єдності людини з природою, виливаючи свої емоції у вірші — хокку: пізнаючи природу, людина усвідомлює себе як частинку Всесвіту. Ми повинні відчувати нероздільну єдність з усім живим у природі. Генріх Гейне розкриває свій внутрішній світ у віршах за допомогою опису природи. Адам Міцкевич яскраво й образно розповідає про красу Кримської природи, яка дала імпульс його поетичному генію. І ми, читаючи ці рядки, ніби єднаємося з довкіллям. </span>
<span>Отже, природа грає визначну роль у житті людини, вона є невід'ємною складовою нашого існування. Адже природа — це краса, а краса врятує світ!</span>
1)Почему умерла Маруся?
2)Почему отец был нелюдим и равнодушен к сыну?
3)Из-за чего сын водился с нищими ребятами?
