1. икра
2. рак
3. арка
4. Ирак
5. кара
6. Кира
7. Икар
Ще в эподах у Горація намітився шлях до поезій, які він назвав "Пісні" ("Carmina"). Під цією назвою він видав у 23 р. збірка ліричних віршів, у трьох книгах. Вони були написані між 31 і 23 р. до н. е. Ними він хотів закінчити свою поетичну діяльність. Але на прохання Серпня він описав ще військові подвиги його пасинків Тіберія і Друза і, приєднавши до цих віршів та інші, видав останню, четверту книгу в 13г. до н. е.
Ліричні вірші Горація вже в античності стали називатися одами, і таку назву вони зберегли до нашого часу.
Захоплюючись грецькою поезією, Горацій ставить собі в заслугу, що він переніс на римську грунт грецьку лірику - мистецтво Алкея, Сафо, Анакреонта.
Правда, до Горація неотерики і головним чином Катулл користувалися метричними розмірами еолійських поетів, Горацій же збагатив римську поезію, застосовуючи в різних варіаціях строфи алкееву, сапфическую, асклепиадову.
Перший збірник складається з 38 віршів. Перші шість од третьої книги отримали назву "римських од", так як у них прославляються Рим і політика Серпня.
Збірка відкривається віршем, присвяченим Меценату. Люди проявляють схильність до різних занять, говорить Горацій, але поезія стоїть вище всього, і справжнє його покликання - бути ліричним поетом. До думки про високу місію поета він повертається в одах 7 і 13 книги II, 8 - книги IV. Майже всі оди Горація мають обіг - це не що інше, як свого роду посвячення різних сучасникам поета або вигаданим особам.
Як не прагнув Горацій здійснити эпикурейский принцип "Проживи непомітно", але це йому не завжди вдавалося. Вже в перших одах є відгуки на політичне життя римського суспільства.
Вимога "золотої середини", яке Горацій розгортає в оді до Лицинию (II, 10), є відображення філософії помірних стоїків. Воно відповідало духу часу як виправдання мінливості щастя:
^ Той, хто золотій середині вірний,
Мудро уникне і убогій покрівлі,
І того, що в інших живить заздрість,-
Чудових палаців.
Частіше тріпає вихор велетні-сосни,
Важче обвал всіх високих веж.
І громаддя гір залучають частіше
Удари блискавок. (II, 10, 5-12.)
Вже з самого початку Горацій попереджає, що він налаштовує ліру на новий лад: він буде співати нові пісні, не тільки витримані в одному розмірі (алкеева строфа), але і вимагають побожного мовчання.
Поет починає з основного своєї вимоги - золотої середини. Він пропагує задоволення малим, помірність, закаляющую людини. Вона ж є запорукою гідної поведінки на війні, запорукою безсмертної римської чесноти. Така ж ідея проводиться в оді 2-й. Ода 3-я - продовження попередніх думок: справедливий чоловік захищає праве діло, він не боїться страт, він сміливо бореться з тираном, який звик наказувати одним лише виразом обличчя.
Ода 4-я продовжує прославлення Серпня. Влада його - влада розумна. Його, як і поета, надихають Камены і вселяють йому мудрі рішення. Могутність Серпня зіставляється з владою Юпітера, законно карає непокірних. Чим же Серпень доріг поетові? Про це трактує ода 5-я: він підкорить ворогів - британців і парфян - і спокутує колишній ганьба римлян. Ганьба не в одній поразці, це тільки наслідок зіпсованості вдач. Говорячи про це в оді 6-й, Горацій протиставляє сучасному суспільству спосіб життя предків, гідний всілякого наслідування.
Таким чином, художніми засобами Горацій стверджує принципат, обожнює Серпня, тобто переслідує ту ж мету, що Вергілій в "Енеїді".
У книзі IV од, що складається з 15 віршів, проводяться ті ж думки про безсмертя поезії та прославлення Августа і його пасинків Тіберія і Друза. Урочистість, гармонійність окремих частин кожної оди характеризують Горація як цілком сформованого поета.
Творчество Н. В. Гоголя необычайно широко и многогранно. Однако среди многообразия тем и
настроений гоголевской прозы можно выделить своеобразный лейтмотив, сквозную
тему, пронизывающую практически все произведения великого классика, - замысел
Гоголя «сказать слово о России» . Нравственные и социальные проблемы современной России, ее настоящее и будущее, поступательное движение русской истории - развитие и авторский анализ этих проблем интересно проследить в комедии «Ревизор» . В «Ревизоре» художник ставит задачу изобразить «Русь с одного боку» , в более узком разрезе, рассматривая российскую действительность через призму социальных проблем. Собирательный образ города в комедии «Ревизор» - своего рода идеальная замкнутая модель общества корпоративного, порочного, где оценка личностных качеств человека соотносится с его положением на иерархической лестнице. В. Г. Белинский отмечал, что модель эта являет собой «определенную корпорацию правительственных воров и грабителей» . Замкнутость этого общества позволяет его членам брать взятки (Ляпкин- Тяпкин) , перлюстрировать переписку (Шпекер) , обворовывать государственную казну (Земляника) , не боясь возмездия. Отсюда и закономерная акция пьесы. Слова городничего о том, что «отсюда хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь» , становятся, поистине символичными. Через систему образов чиновников в обоих произведениях Гоголь обращается и к проблемам российского образования. Так, Хлопов, смотритель училищ в «Ревизоре» , - прямое воплощение тех, кого Герцен назвал «сидельцами за прилавком просвещения» ; на примере образа героя с «говорящей» фамилией, вызывающей у читателя ассоциации со словами «холоп» , писатель показывает уровень российского просвещения: Ляпкин-Тяпкин, «прочитавший пять или шесть книг» . В «Ревизоре» Гоголь показывает Россию, которая «вся в пропасти» . Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» – сатирическое произведение. Поэтому в нем ярко выражено критическое отношение автора к современному обществу, его социальным проблемам, а также нравственные проблемы, раскрывающиеся на примере характеров героев. Как писал Н. В. Гоголь, в «Ревизоре» он «решился собрать в одну кучу все дурное в России, какое
я тогда знал, все несправедливости, какие делаются в тех местах и в тех
случаях, где больше всего требуется от человека справедливости, и за одним
разом посмеяться над всем» . Поэтому мы видим удручающую картину жизни уездного
города, где правят беззаконие и произвол. Люди, имеющие власть, употребляют ее
не во благо народа, а для своего личного обогащения. При этом они умственно и
нравственно убоги, низки, подлы. От страха возмездия они принимают за ревизора
Хлестакова – ничтожество, верят его вранью и не верят правде. Поэтому когда
правда выясняется, они поражены, как могли они так обмануться. А сам Хлестаков даже
не понял, какую роль он сыграл. Городничий кается публично: как он мог?
«Тридцать лет живу на службе; ни один купец, ни подрядчик не мог провести,
мошенников над мошенниками обманывал, пройдох и плутов таких, что весь свет
готовы обворовать, поддевал на уду» . И обращается к окружающим: «Чему вы
смеетесь!.. » Действительно, кто из персонажей комедии заслуживает сочувствия? Обманутые чиновники? Но ведь они сами жулики и подлецы. Хлестаков? Жалующиеся купцы? Нет положительного героя в комедии Гоголя. Сам автор писал, что в его комедии есть одно честное, благородное лицо – «смех» . Это не развлекательный смех, а грозный, как карающаясила. Смеха боится даже тот, кто ничего не боится. Городничий боится одного:
что найдется автор, «в комедию тебя вставит» , «и все будут скалить зубы и бить
<span>в ладоши» . Смех над бесчестными и подлыми людьми – единственное, что может исправить общество, если эти люди, боясь стать посмешищем, сумеют измениться нравственно. В это горячо верил и на это надеялся автор бессмертной комедии.</span>
Ответ:В сегодняшнее время мир полон,жёстких сердец,сегодняшний день опасные мир полон разных случаев,1 из них это удары,боли обиды в сердцах людей.Жизнь человека как песочные часы когда:помогаешь другому начинаешь видеть в нем разные качества,качества слабости,хитрости,доброты,красоты и т.д.Мир наш полон разных событии,надо остерегаться их,они могут разрушить нашу жизнь,в один день в одно и тоже время.Нельзя забывать наслаждаться каждым приятным случаем.
Объяснение:
