Мастер и Маргарита, Ревизор, Мертвые души, Молчалин из "Горе от ума", Война и мир - Наташа Ростова, Андрей Соколов из рассказа "Судьба человека" и т.д.
«Тара́с Бу́льба» — повесть Николая Васильевича Гоголя, входит в цикл «Миргород». При подготовке черновой рукописи к печати Гоголем были внесены многочисленные исправления. Большая небрежность черновой рукописи «Тараса Бульбы», пропуски отдельных слов, неразборчивый почерк, незаконченный вид отдельных фраз — всё это привело к тому, что в составе «Миргорода», опубликованной в 1835 году вкралось множество погрешностей. К 1842 году у Гоголя появилась новая переработка «Тараса Бульбы», где появились новые эпизоды, а объем повести увеличился вдвое. Уехав в 1842 году за границу, Гоголь поручил все заботы о печатавшемся собрании всех своих сочинений Николаю Яковлевичу Прокоповичу, подчеркнув, что в его повести «Тарас Бульба» много погрешностей. В 1842 году вышла её вторая, и переработанная редакция с изменениями Гоголя и Прокоповича, где Прокопович внимательно относится ко всем просьбам Гоголя и большая часть правок приходится на долю слов и словосочетаний, которые не соответствовали нормам русского литературного языка. Например, заменено местоимение «сей» на «этот».
События книги происходят в среде запорожских казаков, в первой половине XVII века[1].
Одним из прообразов Тараса Бульбы является предок известного путешественника Н. Н. Миклухо-Маклая, родившийся в Стародубе в начале XVII века куренной атаман Войска Запорожского Охрим Макуха, сподвижник Богдана Хмельницкого, который имел троих сыновей: Назара, Хому (Фому) и Омелька (Емельян), Хома (прототип гоголевского Остапа) погиб, пытаясь доставить Назара отцу, а Емельян стал предком Николая Миклухо-Маклая и его дяди Григория Ильича Миклухи, учившегося вместе с Николаем Гоголем и рассказавшего ему семейное предание. Прообразом является также Иван Гонта, которому ошибочно приписывалось убийство двоих сыновей от жены-польки, хотя его жена — русская, а история — вымышленная.
Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л Українка використала два протилежних світу-міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини с постатями звичайних селян.Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя
Троекуров, в рассказе "Дубровский" был помещиком, который мог кому угодно нахомить, если был в не настроении и считал, что в его адрес не должно быть критики. Когда у Троекурова было хорошее настроение, то он мог кого угодно просто так отблагодарить и дать денежек. Троекуров считал, себя великим человеком и что он ни скажет, то должно выполняться. Так же Троекуров был наглым и беспощадным, в нём не было чувство достоинства.
Думи - це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу
українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і
<span> побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи </span>
ліри. Відомі фахівці М.Грицай і Г.Нудьга зауважували, що дума
генетично пов'язана з похоронним "голосінням" (піснями про смерть і
<span> похорон героїв, з історичними піснями та баладами). Ці твори </span>
відзначаються оригінальністю, глибокою самобутністю і високим ідейним
звучанням. Епічність дум полягає в тому, що картини подій, зазвичай,
широкі, масштабні, відображають рух народних маc.
<span> Назва „дума" виникла ще за праслов'янських часів і означала „думка", </span>
„мислення". Провідна риса українського історичного епосу - це
патріотизм, дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у
воєнному опорі поневолювачам.
<span> Пізніше словом „дума" почали називати велику за розміром епічну пісню </span>
героїчного змісту. В сучасному значенні термін утвердився завдяки
старанням відомого етнографа М.Максимовича на початку ХІХ ст.
Досліджували цей жанр М.Цертелєв, І.Срезневський, М.Костомаров ,
І.Франко, М.Сумцов, К.Грушевський, М.Лисенко, М.Рильський, C.Грица,
Г.Нудьга та ін. Фундаментальні дослідження дум ивконав
<span> фольклорист-музикознавець Ф.Колесса. Ґрунтовне видання дум у ХХ ст. </span>
здійснила К.Грушевська (на жаль, у 20-х р. ХХ ст. фольклористка була
репресована, а збірка дум, підготовлена нею, вилучена з бібліотек).
<span> Українські думи перекладені англійською, французькою, німецькою, </span>
чеською, польською, румунською та іншими мовами.
Науковці підкреслюють, що думи, виникнувши в конкретних умовах свого
часу, відповідали реальним запитам доби та характеру розвитку цілого
фольклорного процесу. Більшість збирачів дум (від М.Цертелєва до
П.Куліша) намагались забезпечити "історичну точність" текстів.
Застосовуваний підхід (виправляти і редагувати думи, „пригладжувати"
<span> грубуватість лексики) призвів до деформації і часткового знищення </span>
текстів, записаних у першій половині ХІХ ст.
Думи відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків
персонажів. Віршована форма дум відрізняється від віршованого ладу
<span> інших фольклорних жанрів. На відміну від звичайних пісень для думи </span>
характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.
Композицію думи складають: заспів - пролог, експозиція, де вказується
місце, час, обставини дії, називаються головні герої; сюжет -
<span> розповідь з ліричними відступами; кінцівка - прославляння героїв, </span>
побажання слухачам. Виконуються думи в супроводі бандури чи ліри
своєрідним індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації
<span> - речитативом.</span>