Гу́нька Знайка Кнопочка Мушка Пилюлькин пОНЧИК Пулька, Ромашка,
Скуперфильд, Жулио Сиропчик Синеглазка Винтик
Ворчун
Гусля
Жулио
Клопс
Козлик
Крабс
Медуница
Мига
Мигль
Молчун (персонаж)
Небоська
Растеряйка
Селёдочка
Спрутс
Стекляшкин
Тюбик
Фикс
Фуксия
Цветик
Шпунтик — автомех
Ну и сам НЕЗНАЙКА
План
|. Уступ
<span>||.Асноуная частка </span>
1."Няудака" Глечык.
2.Першая перамога.
3.Агонь на здраднiку
4.Падбiты журавок.
<span>|||.Заключэнне. вот так и пиши
</span>
Оеми «Іліада» і «Одіссея» були створені у VIII — на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.
У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.
Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдовший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину.
У Троянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь-якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіссей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них.
«Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».
Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти Поліфема, Цирцею і сирен.
Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не зашкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.
Остап и Андрий были сыновьями одного из самых прославленных и отважных казаков-атаманов в Сечи – Тараса Бульбы. Отец воспитывал их обоих одинаково, отправил их в бурсу, для того, чтобы те выросли, стали мужественнее, образованнее. Оба сына, и Остап и Андрий, когда выросли, стали сильными, жаждущими сражений и подвигов казаками. Но огромные различия были в этих кровных братьях, и эти различия крылись в их характерах.
Остап уже в бурсе стал проявлять свой отважный, твердый характер. Он не любил учиться, и несколько раз бежал из академии обратно, в Сечь. И только угрозы отца отправить его в монастырь заставили Остапа прилежно учиться. Также, он был отличным товарищем, никогда не предавал своих, терпел все наказания. Он имел добродушный нрав, но был лишен гибкости ума.
В отличие от старшего брата, Андрий был «имел чувства несколько живее и как-то более развитые. «Он также кипел жаждою подвига, но вместе с нею душа его была доступна другим чувствам». Это чувство – любовь. Оно рано закралось в душу героя. Однажды встретив прекрасную девушку, он влюбился в нее без памяти. В будущем это сыграет трагическую роль в судьбе Андрия.
В первых сражениях Остап и Андрий проявили как нельзя больше свою казацкую удаль, храбрость и умения. «О! да это будет со временем добрый полковник! – говорил Тарас об Остапе. Не менее дивился Тарас и второму своему сыну – Андрию: «И этот добрый – враг бы не взял его! Вояка! Не Остап, а добрый, добрый также вояка!»
Но все изменилось, когда Андрий случайно узнал, что в осажденном казаками городе живет та, о которой он грезил несколько лет. Андрий переходит на сторону врага. Он нашел для себя новую отчизну – любовь, которая для него милее и товарищей, и отца, и родины.
Таким образом, проявляется роковое различие между Остапом и Андрием. Если смысл жизни первого – это защита отечества, православной веры и верное служение казацкому делу, то для последнего важнее всего веление сердца.
Однако, обоих братьев ждет трагическая судьба. Андрий, встретившийся во время баталии со своим отцом, умирает от его же пули. «Чем бы ни казак был? и станом высокий, и чернобровый, и рука была крепка в бою! Пропал, пропал бесславно, как подлая собака!» -восклицает Тарас над телом убитого им сына.
Но как герой умирает Остап, которого захватили в плен поляки. Претерпев все муки на месте казни, Остап мужественно встречает смерть.
Таким образом, братья, которые воспитывались одинаково, стали впоследствии врагами. Но у них у обоих было мужество, была сильная воля. Оба они были храбрецами и погибли во имя того, что защищали.
Он нашел на своем острове только один след ноги. Спрашивается где второй? Ну допустим второй смыло прибоем, почему тогда не смыло первый? Или же дикарь был одноногий инвалид. Однако что-то мне подсказывает, что дикарь не был инвалидом. ХА-ХА-ХА!