Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе.
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі.
Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»
1) Куда попал Гулливер 2)кто свизалл Гулливера. 3)кто такие лилипуты
Я бы поставил памятник Д'Артаньяну из книги Александра Дюма "Три мушкетёра". Этот литературный герой является моим кумиром. Но я, всё же, не до конца могу ему подрожать и причина этому в том, что во мне не сочетается столько качеств, как сочетались они в Д'Артаньяне. Ему можно поставить памятник за то, что он ценил дружбу превыше всего. За то, что у него была верность друзьям и преданность престолу. За то, что был беспощаден к врагам, но в тоже время был милосердным и благородным. За то, что смог простить миледи, хотя она и принесла в его жизнь очень много несчастий. И, наверное, за то, что он остался мушкетёром, что не предал ни короля, ни королеву.
Это очень живой герой, он передают свои эмоции.
Он действительно достоин памятника и, если бы я мог это сделать, я бы поставил ему памятник.
Как-то так. Надеюсь, что правильно поняла задание.
«Молчалин за других себя забыть готов
<span> Враг дерзости, – всегда застенчиво, несмело, </span>
Ночь целую с кем можно так провесть!» Софья
<span> «Бывало, песенок где новеньких тетрадь </span>
<span> Увидит, пристает: пожалуйте списать. </span>
<span> А впрочем, он дойдет до степеней известных, </span>
<span> Ведь нынче любят бессловесных» Чацкий </span>
«Почему вы с барышней скромны, а с горничной повесы?» Лиза
<span> «При батюшке три года служит, </span>
<span> Тот часто без толку сердит, </span>
<span> А он безмолвием своим обезоружит, </span>
<span> От доброты души простит. </span>
<span> И, между прочим, </span>
<span> Веселостей искать бы мог, </span>
<span> Ничуть: от старичков не ступит за порог; </span>
<span> Мы резвимся, хохочем, </span>
<span> Он с ними целый день засядет, рад не рад, </span>
Играет…» Софья
<span> «Чудеснейшего свойства </span>
<span> Он наконец: уступчив, скромен, тих. </span>
<span> В лице ни тени беспокойства </span>
<span> И на душе поступков никаких, </span>
Чужих и вкривь и вкось не рубит…» Софья
«Услужлив, скромненький, в лице румянец есть» Чацкий
<span> «Кто другой так мирно все уладит! </span>
<span> Там моську вовремя погладит, </span>
Тут в пору карточку вотрет…» Чацкий
<span> ВЫВОД: Молчалин – мелочный, двуличный и раболепный человек. Софья предпочитает это «жалкое создание» Чацкому. Если Чацкий - сын знатного московского дворянина и воспитывался он в его доме, то Молчалин - человек более низкого происхождения. Он из милости "пригрет" Фамусовым, хотя, безусловно, ему "нужен". Молчалин обладает многими деловыми качествами, достаточно образован. Его безмолвие отнюдь не глупость. Не случайно Белинский писал, что "Молчалин дьявольски умен, когда дело касается его личной выводы".</span>
