Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці. Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа. Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура. Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт».<span>Джерело: http://dovidka.biz.ua/kaydasheva-sim-ya-konflikt-mizh-batkami-ta-ditmi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua</span>
Мабуть у 12 років. Роль фараона випала Павлуші. Єгипетську піраміду робили з кавунів. павлушу з халепи на баштані врятував Ява.
Прийшла зима. На дворі заховалося сонечко. Птахи злякавшись морозу полетіли у вирій. Вдарили морози і посипали сніги. На дворі вже не було птахів і звірів. Навіть ті птахи які прилітають до нас на зиму, ховалися де не де. Але був один день, коли мороз злякався сонця і не вийшов на вулицю. Сонечко світило на всі боки. Із своїх нірок вилізли зайчики, і пташки заспівали свою пісеньку.
<span>З давніх-давен люди складають пісні про своє життя й працю, про
важливі події країни. Згодом учасники цих подій вмирають, але
залишається пісня. Вона не забувається. її продовжують співати люди.</span><span>І тут перед нами оживає героїчна історія українського народу, його
гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй Батьківщині </span><span>В історичних піснях розповідається
про боротьбу нашого народу з турецько-татарськими нападниками, які часто
спустошували міста і села, розправлялися з людьми. Захисниками українського
народу в ті далекі часи були козаки. Вони не шкодували свого життя, обороняючи
рідну землю. </span><span><span> У </span>пісні
"Ой Морозе, Морозенку" розповідається про героїчну боротьбу
українського народу проти панської Польщі. Очолив цю боротьбу Богдан
Хмельницький. Головною силою у цій війні були селяни. Інколи їм допомагали
кримські татари. Але були випадки, коли татари робили грабіжницькі набіги на
міста і села України. </span><span> Мелодія цієї пісні сумна,
бо то за Морозенком вся Вкраїни плаче. Морозенко — славний козак, бився до ночі
глухої. Бій тривав довго, козаків полягло багато, але ворогів — утроє більше.
Морозенка замордували ворогі прокляті. Загинув Морозенко, але пам'ять про нього
житиме вічно. А пісня про нього є заповітом мужності й вірності рідній землі. А
скільки ще є таких пісень. У них відбилась безсмертна і жива історія нашого
народу, справжній характер України.</span><span> </span>
