1.Староруська (XI–XV ст.)
2.Середньоруська (XVI–XVIII ст.)
3.Новочасна (XIX ст.)
Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи
фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з другом.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його
страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання допомогти ïй, i вони беруть на
своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,
вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується
доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-
украïнцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, допомога радянському
полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає
не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує
радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
<span>виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.</span>
Ми живемо в суспільстві, де кожного для трапляється чи то якась несподіванка, неприємна чи радісна подія. Сила кожного народу - в єдності. Була б це війна, щастя, успіх, народ повинен бути разом.
<span>Гарним прикладом єдності є громада тухольців. Громада Захара Беркута - звичайні люди, які одержали перемогу. Захар Беркут говорив : "Доки ви будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Дійсно, ці слова є філосфськими. І ми повинні брати приклад з такого народу!
або
</span>У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.<span>Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »</span>
Не буди лихо- воно саме прийде!
Сюжет «Тополя» Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом. Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію — старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина — це стара ворожка до якої вона звертається за допомогою. Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще «до півнів» можна повернути коханого «з чужини», але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все, як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/topolya-shevchenko-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
