Захар-слуга Обломова, в его обязанности входит полное управление по дому, надзор за крепостным и т.п. Его главная роль в романе заключается в том что он как бы является "дядькой" для Ильи Ильича, т.е. он имеет над Обломовым особую власть, в своем смысле "Барин" барина...
<span>Оба стихотворения Пушкина "Зимняя Дорога" и "Бесы" очень похожи. Они представляют зимнюю ночь как очень темную и мрачную. Но если в первом стихе зимняя ночь не свирепая, она скучная, мрачная, но в полне сносная. То в "Бесах" зимняя ночь наоборот свирепая, ничего не видно, поднялась самая настоящая вьюга. "Главный герой" (человек от лица которого читается этот стих) даже подумывает что это проделки бесов, мол что крутят нас по сторонам в поле. </span>
<span>ляксич решил исправиться. Напротив Кляксича выстроились все буквы алфавита. "Ой, что же теперь будет?" - испуганно вскрикнули гласные. Жирный и злой Кляксич грозно выставил ногу вперед. Затем,потупился и сказал:" Простите меня буквы: гласные и согласные,заглавные и строчные!Я больше никогда-никогда не буду вредничать и пачкать тетрадки!" Все буквы алфавита обрадовались и захлопали в ладоши.
</span>
«Божественна комедія» – найзначніший твір Данте. Поему написано італійською мовою в останній період життя митця.Загальновідомо, що Беатріче — це жінка-мрія, символ високого і чистого кохання, центральний образ у творчості великого італійського поета Данте Аліг'єрі. Вічний образ Беатріче символізує красу у двох її аспектах — тілесному та духовному. З одного боку, це земна жінка. <span>Беатріче є одним з головних персонажів головного твору Данте — «Божественної комедії». Саме вона посилає Вергілія, щоб той був провідником Данте у Пеклі та Чистилищі, вона з'являється у чотирьох останніх піснях Чистилища та приймає естафету провідника у Вергілія, адже той є язичником, який не може потрапити до Раю.
Образ Беатріче у цьому творі остаточно набуває неземних рис. Вона, уособлюючи милість Божу, проводить Данте по всім сферам Раю, і з кожною сферою стає все більш осяйною та божественною. В кінці цієї подорожі Беатріче на мить зникає і з'являється вгорі, на престолі, увінчана короною з вічних променів, що виходять з неї.<span>Беатрі́че Портіна́рі (італ. Beatrice Portinari[1], нар.1265/1266 — †1290) — флорентійська жінка, «муза» і таємне платонічне кохання італійського поета Данте Аліґ'єрі[2]. Ототожнюється з Беатріче, провідником Данте у Раю в «Божественній комедії». Образ Беатріче справив великий вплив на розвиток теми платонічного кохання поета до недосяжної дами в європейській поезії наступних століть.</span></span>