Однажды в зоопарке на свет родилась крохотная обезьянка.Через два года обезьянка подросла и ей было скучно одной в зоопарке с большими обезьянами.И вдруг в зоопарк пришла хорошенькая девочка с мамой и папой.Девочке ,ну очень понравилась обезьянка и она начала просить эту обезьянку.Родители не хотели брать и девочка заплакала.Как только обезьянка начала смешно прыгать и заигрывать с родителями ,они растрогались и купили ее.С тех пор девочка выросла и до сих пор живет с обезьянкой.И жили они долго и дружно.
Главный герой, Андрей Соколов, воевал за спасение своей Родины и всего человечества от фашизма, теряя родных и товарищей. Он перенес тяжелейшие испытания на фронте. На героя обрушились известия о трагической гибели жены, двух дочерей, сына. Но Андрей Соколов – русский солдат несгибаемой воли, вытерпевший все! Он нашел в себе силы, чтобы совершить не только военный, но и нравственный подвиг, усыновив мальчика, у которого война отобрала родителей Солдат в страшных условиях войны, под натиском вражеской силы остался человеком и не сломался. В этом и заключается настоящий подвиг. Только благодаря таким людям наша страна одержала победу в очень нелегкой борьбе с фашизмом.
Васильев «А зори здесь тихие»
Рита Осянина, Женя Комелькова, Лиза Бричкина, Соня Гурвич, Галя Четвертак и старшина Васков, главные герои произведения, проявили настоящее мужество, героизм, нравственную выдержку, сражаясь за Родину. Они не раз могли сохранить себе жизнь, нужно было лишь чуть-чуть отступиться от собственной совести. Однако, герои были уверены: нельзя отступать, нужно бороться до конца: «Не отдавать немцу ни клочка ... Как ни тяжело, как ни безнадежно — держать...». Это слова истинного патриота. Все персонажи повести показаны действующими, борющимися, гибнущими во имя спасения Родины. Именно такие люди выковывали победу нашей страны в тылу, сопротивлялись захватчикам в плену и в оккупации, воевали на фронте.
Борис Полевой «Повесть о настоящем человеке».
Всем известно бессмертное произведение Бориса Полевого «Повесть о настоящем человеке». В основе драматической истории – реальные факты биографии летчика- истребителя Алексея Мересьева. Сбитый в бою над оккупированной территорией, он три недели пробирался по застепененным лесам, пока не попал к партизанам. Потеряв обе ноги, герой впоследствии проявляет удивительную силу характера и пополняет счет воздушных побед над врагом.
<span>Герои<span>
Алексей Мересьев
комиссар Воробьёв
Василий Васильевич
Степан Иванович, старшина
Клавдия Михайловна
Зиночка
Наумов
Кукушкин
Дегтяренко
Петров
председатель комиссии
командир полка
колхозница Варвара
Зуев
<span>дед Михайла, старик-партизан </span></span></span>
Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
<span>Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість. </span>
<span>Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя. </span>
<span>Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та допомогу тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", - каже Дон Кіхот. </span>
<span>Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства. </span>
<span>Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.</span>
в такой воде живут бактерии?
какой срок хранения " живительной воды"?
когда " общаться" с такой водой?
когда стало известно о " живительной воде"?
какая " сила" воды?
способы лечения такой водой?
