Письмо мышонку Пик:
Здравствуй, Пик! Пишет тебе ученик 4 класса Иван. Недавно я узнал о твоих приключениях. Я хочу тебе сказать, что ты очень отважный мышонок. Ты прошел через беды и несчастья, но сумел преодолеть все преграды. Пик, я восхищаюсь твоей силой и выдержкой. Я искренне рад, что твоя история закончилась хорошо. Замечательно, что ты вернулся в дом, где тебя ждали твои друзья. Надеюсь, ты будешь счастлив.
С любовью
Иван
ДОБРЫЙ ЗАЙКА
Жил-был добрый зайка, и звали его Добрик. Он всем помогал и словом, и делом.
Однажды зайчик собирал грибы в лесу, и услышал, как кто-то горько плачет. Добрик увидел под деревом динозаврика, тот громко плакал. Доброму зайчику стало жаль динозавра, и он подошёл к нему что бы спросить, что случилось.
— Что с тобой, почему ты плачешь? — спросил Добрик.
— Я плачу, потому что у меня нет друзей. — Послышалось ему в ответ.
— Как это так? Друзья есть у всех! — Воскликнул зайчик.
— А у меня их нет! — всхлипнул динозаврик.
— Но почему? — сказал зайка.
— Потому что все меня боятся, из-за того что я страшный — прошептал плачущим голосом динозавр.
— ты вовсе не страшный, а наоборот милый и симпатичный!» — ответил ему Добрик.
— ты действительно так считаешь!? — спросил с надеждой в голосе динозаврик.
— Конечно же да! — сказал Добрик — А теперь пойдём ко мне домой.
Добрый зайка привёл динозаврика к себе в гости, они долго рассказывали друг другу смешные истории и пили чай с тортиком и конфетками.
На следующий день Добрик познакомил всех с Дино (так звали динозаврика). Он всем очень понравился, все вместе они играли и веселились. У Дино появилось много друзей, за что он всегда благодарил
Доброго зайку по имени Добрик!
<span>Потому, что автор в своем произведении использовал элементы русских народных сказок. </span>
Циклоп Полифем - одноглаз, огромен, зол. Его основное качество- жестокость. Он убил жениха Галатеи Акида камнем. Над Силеном издевался.
Негостеприимен. Полифем пожирает спутников Одиссея, когда они оказались в его пещере.
Он - мстительный и любит интриги. Просит своего отца Посейдона препятствовать Одиссею после того, как тот выткнул глаз.
ОН очень хороший хозяин. В его пещере есть и овцы , и козы. и много еды, но все это он съедает сам,
Полифем одинок и несчастен, очень сердит на людей
Его образ ассоциируется с горой, которая своим массивом раздавит все живое на Земле.
<span>Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження
героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько —
Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і
мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість,
спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже
молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння
зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість.
На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями,
з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3.
Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає
про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із
замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та
обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не
личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне
кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його
почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з
Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому.
Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою
турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував
синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність
допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в
чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний
Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений,
поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі
Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального
лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням
битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.</span>