Учение свет
, не учение тьма:Школа самое главное слово в моей жизни, самое насыщенное и радостное. Там я научился писать, считать, читать,там много друзей и разных предметов... Учиться это весело!
Если человек чего-то хочет, то он этого добьётся. но есть разные пути.
если он не будет торопиться, а станет идти постепенно, то в итоге получит то, что хочет.
например: чтобы стать коллекционером марок не надо скупать все марки каждый день во всех магазинах, надо просто время от времени покупать несколько штучет. и в итоге получиться большая коллекция.
Единственное измерение повести — измерение человеческое.
Какие они, юноши из роты кремлевских курсантов, ведомые капитаном Рюминым на фронт, который «рисовался курсантам зримым и величественным сооружением из железобетона, огня и человеческой плоти...»? К. Воробьев всем ходом повествования убедительно говорит, что они богатыри — и внешне похожи на былинных героев, и внутренне. Наверное, именно это почувствовал в них «маленький измученный подполковник», который «зачем-то привстал на носки сапог».
Перед моими глазами как живой капитан Рюмин. Он является для курсантов идеалом и кумиром, предметом восхищения, преклонения, потому что, по К. Воробьеву, воплощает в себе достоинства и честь настоящего русского офицера. Ему «подражают курсанты, упрямо нося фуражки чуть-чуть сдвинутыми на правый висок». Все оттенки голоса капитана сохраняет Алексей Ястребов, который «уже две недели как произведен в лейтенанты и назначен командиром взвода». В слепом ночном бою в селе, когда вот-вот должно было наступить «что-то небывало страшное и таинственное», когда «он уже не кричал, а выл», Алексей хотел одного — видеть Рюмина, быть с ним рядом.
Рота обречена, гибель курсантов неизбежна — они в окружении... Зачем же понадобился капитану Рюмину ночной бой с мотомехбатальоном противника? Рюмин бросает курсантов в атаку, чтобы они смогли почувствовать себя солдатами, а не погибнуть, даже не удостоившись боя: «Рюмин будто бы впервые увидел свою роту, и судьба каждого курсанта — своя тоже — вдруг предстала перед ним средоточием всего, чем может окончиться война для Родины — смертью или победой».
Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати».Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука.Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний,
вислів «неписана краса»
.Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати»
.Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука.
Олівець — від слова олово. Раніше писали на телячій шкурі олов’яними стержнями, а лише згодом перейшли на графіт