Природа и мы
<span>"Люби природу не как символ </span>
<span>Души своей. </span>
<span>Люби природу не для себя - </span>
<span>Люби для нее ", - </span>
<span>писал в одном из своих стихотворений незабываемый Максим Рыльский, которого друзья с любовью называли Максим Хорошо Сердце. </span>
<span>Во многих своих стихах он воспевал природу родной Украины, призвал беречь ее и защищать от злой и жестокой руки, приумножать ее богатства, любить ее. </span>
<span>Мы все - дети природы, ее частичка. Она, величественная и могучая, дарит нам жизненные радости, потому кормит и одевает, учит и советует, предостерегает и предупреждает, вознаграждает за хозяйственность и строго наказывает за равнодушие и бездушие. </span>
<span>Природа - вечный источник вдохновения. Сколько прекрасных живописных полотен, музыкальных шедевров, поэтических строк образовано от общения с ним, сколько песен сложено! </span>
<span>Природа - источник нашего материального благосостояния, если мы, люди, по-умному используем ее богатства. </span>
<span>Наши предки хорошо знали тайны земли. Называя ее матерью-кормилицей, понимали, что к ней и относиться нужно так, как к матери: уважительно, тактично, с любовью и уважением, заботливо, по-доброму. Тогда и земля отблагодарит и благоприятным климатом, и богатыми урожаями, и чистым воздухом, и ласковым солнышком, и благодатным дождиком ... </span>
<span>Человек должен быть заботливым хозяином в храме матушки Природы, а не жадным равнодушным потребителем. Обращаясь к лесу как к своему другу, Максим Рыльский писал: </span>
<span>А за каждую древесину, </span>
<span>Что пойдет нам на стройки ... </span>
<span>... Мы новые рощи должности, </span>
<span>Чтобы земля была веселая, </span>
<span>Как веселое птиц в лесу, </span>
<span>Как веселые дерева. </span>
<span>Помните, что за нами идут будущие поколения. Какой мы оставим им нашу родную землю, сегодня зависит от нас.</span>
Скільки людей стільки й думок.у кожної людини є своя позиція і своє ставлення до тієї чи іншої ситуації.Думки та поради інших звісно треба брати до увагу,але і свою думку треба мати бо рішення приймаєш саме ти.
На мою думку не все в житті вимірюється грошима.Як приклад цьому твір Карпенка-Карого"Сто тисяч"читаючи його ти розумієш,що далеко не все вимірюється грошима!Хіба щастя людини можна виміряти купюрами?Звичайно,що ні.
Гроші є добром коли вони в міру,тому що в іншому випадку вони занепащають життя людини.
1.Хто не давав спати Климкові?
2.Про які гори йдеться мова у творі?
3.Із ким жив Климко?
4.Ким працював дядько Кирило?
5.Що було найбільшою радістю для хлопчика?
6.Що поклали на могилу дядькові?
7.Чому тітка Марина не хотіла відпускати Климка?
Ярослав Михайлович Стельмах народився 30 листопада 1949 р. в Києві в родині відомого українського письменника Михайла Стельмаха. Закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, Вищі літературні курси в Москві та аспірантуру. Працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем.
Відомий літератор Абрам Кацнельсон згадував часи, коли він підтримав на Всесоюзному семінарі молодих письменників молодого українського драматурга Ярослава Стельмаха, порекомендувавши його п'єси знаменитому тоді Панасу Салинському — голові ради з драматургії Союзу письменників СРСР, що формував репертуар усіх театрів по країні. Ярослав Салинському дуже припав по душі і своїми талановитими творами і, головне, скромністю. У бесідах він жодного разу не згадав, що є сином класика української літератури, лауреата всіх існуючих тоді премій, Михайла Стельмаха.
Я. Стельмах відомий насамперед як драматург. Серед його п'єс є твори для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші. П'єси «Привіт, Синичко!» та «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього СРСР. Займався Я. Стельмах і перекладацтвом.
Він також писав оповідання, повісті для дітей: «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» та інші. Твори Стельмаха відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».