Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту. Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна. Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе. Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами? Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів. По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти. Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча. Перемога! <span>Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…</span>
Марья Ивановна проявила несомненную самоотверженность, ухаживая за Гринёвым, она просто и без жеманства призналась в своих чувствах, но условием её помолвки с Петром поставила согласие его родителей. Отрицательный ответ, полученный им. не вызвал у Маши протеста. «Покоримся воле Божией», — говорит она ему. Гринёва совершенно не устраивала такая пассивная позиция и непонятная готовность жертвовать собственным счастьем. Он-го явно не воспринял отказ отца как выражение воли Божьей. Но выбор Маши не оставлял выбора ему. Неудивительно, что он впал в депрессию. Как по-настоящему влюблённый человек, он уважал свою избранницу, уважал её решения, поэтому не мог принудить выйти замуж насильно. Но чувства, не находя должного выхода, стали его разрушать. Отсюда вывод: подлинное чувство к другому человеку, а тем более чувство взаимное, стоит выше условностей переменчивого быта и имеет полное моральное право на существование и реализацию.
Желчное письмо отца трудно принять, но понять можно, потому что он жаждал видеть в сыне человека с незапятнанной репутацией и был далёк от того, чтобы видеть в нём взрослого самостоятельного человека. Оскорбления, которыми он осыпал Савельича, вызвали у того настолько достойную реакцию, насколько старый слуга мог себе позволить.
В народную песню, вынесенную в эпиграф, A.C. Пушкин вкладывает печальный смысл, показывая, насколько типична была описанная им ситуация. Девушка была, как правило, не вольна в своих чувствах, зачастую это относилось и к молодому человеку. Под тем предлогом, что их сын или дочь ещё молоды и не могут совершить обдуманный выбор, родители отказывались дать своё благословение, почитавшееся обязательным при помолвке. Иногда причиной было имущественное неравенство, иногда— простое самодурство. В результате слова Маши, обращённые к Гринёву, фактически в точности совпадают со строками эпиграфа: «Коли найдёшь себе суженую, коли полюбишь другую — Бог с тобою, Пётр Андреич...»
Первые строки, в которых сказано об этом человеке, поражают своей безысходностью: <span><em>В деревне Босове Яким </em></span> <span><em>Нагой живет, </em></span> <span><em>Он до смерти работает, </em></span> <span><em>До полусмерти пьет!. . </em> </span> После этого возвратился в деревню, на свою родину, и принялся за нечеловечески тяжелую, выматывающую работу. <span><em>С тех пор лет тридцать жарится </em></span> <span><em>На полосе под солнышком, </em></span> <span><em>Под бороной спасается </em></span> <span><em>От частого дождя, </em></span> <span><em>Живет — с сохою возится, </em></span> <span><em>А смерть придет Якимушке — </em></span> <span><em>Как ком земли отвалится, </em></span> <span><em>Что на сохе присох.. . </em>
</span>Описание внешности Якима не может не вызвать сострадания и жалости: <span><em>Вгляделся барин в пахаря: </em></span> <span><em>Грудь впалая; как вдавленный </em></span> <span><em>Живот; у глаз, у рта </em></span> <span><em>Излучины, как трещины </em></span> <span><em>На высохшей земле; </em></span> <span><em>И сам на землю-матушку </em></span> <span><em>Похож он: шея бурая, </em></span> <span><em>Как пласт, сохой отрезанный, </em></span> <span><em>Кирпичное лицо, </em></span> <span><em>Рука — кора древесная, </em></span> <span><em>А волосы — песок. </em>
</span>У него нет в жизни ничего хорошего, поэтому он так и тянется к пьянству: <span><em>Слово верное: </em></span> <span><em>Нам подобает пить! </em></span> <span><em>Пьем — значит силу чувствуем! </em></span> <span><em>Придет печаль великая, </em></span> <span><em>Как перестанем пить!. . </em></span> <span><em>Работа не свалила бы, </em></span> <span><em>Беда не одолела бы, </em></span> <span><em>Нас хмель не одолит! </em></span>
Как то раз поехали мы на море . Вышли мы на пляж , а там камни галька . Все грязные и в песке . Захотелось мне поплавать, нырнул ко дну а там галька чистая чистая !!!