Жанр “Іван Підкова”: історична поема Тема “Іван Підкова”: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками. Ідея “Іван Підкова”: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом
Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі керівники, як І. Підкова; вшановувати їх і пам’ятати. Композиція “Іван Підкова” Твір поділяється на дві частини: 1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки); 2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).
Художні засоби “Іван Підкова” • рефрен: «Було колись…»; • метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала», «серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає», «серце мліє», «човни стали»; • епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море»;
порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»; • звертання: «Ануже, хлоп’ята», «Грай же, море», «Добре, батьку, отамане»
риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гості», «Спасибі вам!»;
риторичні запитання: «Де-то буть роботі?»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ivan-pidkova-shevchenko-analiz/
Літературна казка має свої особливості. Народна казка побутує в усній формі, а літературна має писемну форму.. Казка народна має кілька варіантів. У літературній казці текст незмінний та постійний. У літературній казці на відміну від народної мова може бути прозовою та віршованою.
Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.
Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.
1)Птахолов у лісі. 2)Викриття птахів у лісі. 3)Закляття золота і вогня.
Кінь шептало не любив табун, гурт, загорожі.
"Змалку ненавидів табун, гурт та загорожі, і на пасовиську волів бути тільки сам. Спершу бригадні коні з нього глузували з того, далі звикли і самі почали обходити шептала"