Іменники і прислівники
Кілька років тому одна вчителька отримала запрошення позайматися з маленькими пацієнтами великої міської лікарні. Вона повинна була допомагати дітям робити уроки, щоб за час хвороби ті не дуже відстали від шкільної програми.
Одного разу їй зателефонували і попросили позайматися з новим пацієнтом. Продиктували ім'я та прізвище учня, номер лікарні і палати, в якій він лежав, і сказали (на іншому кінці дроту теж була вчителька): «Ми зараз проходимо іменники і прислівники. Я була б вам вдячна, якщо б ви допомогли йому робити домашні завдання, щоб хлопчик не відстав від однокласників ».
І тільки біля самих дверей палати вчителька зрозуміла, що потрапила в опіковий центр. Ніхто не попередив її, що чекає її по той бік дверей. Перш ніж увійти, їй довелося одягатися в стерильний халат і шапочку, щоб не занести інфекцію. Її попросили не торкатися ні до хлопчика, ні до його ліжка. Близько пацієнта можна було стояти, але говорити слід через спеціальну маску.
Коли з попередніми приготуваннями було покінчено - вчителька вимила обличчя і руки, наділа все, що їй сказали вдягнути, - вона набрала в легені побільше повітря і пішла до палати. Хлопчик, страшно обгорілий, дуже страждав від болю. Вчительці стало незручно, вона не знала, що сказати, але розвернутися і піти вона теж не могла - вона вже занадто далеко зайшла. Нарешті вона пробурмотіла:
- Я вчитель, допомагаю лежачим в лікарнях школярам не відстати від програми. Твоя викладачка попросила мене допомогти тобі розібратися з іменниками і прислівниками. І розповіла йому про цю тему заняття.
На наступний ранок вона прийшла в опіковий центр знову, і одна з медсестер запитала:
- Що ви зробили з тим хлопцем?
Вчителька почала розсипатися у вибаченнях, але медсестра її перебила:
- Ви не зрозуміли. Ми турбувалися за його життя, але після вашого візиту його немов підмінили. Організм почав боротися, реагує на лікування ... хлопчик ніби вирішив жити.
<span>Сам хлопчик потім згадував, що тоді він перестав сподіватися і відчував, що вмирає, - поки не побачив ту вчительку. З її приходом все змінилося: хлопчик зрозумів одну просту річ - його ніби осяяло. По щоках хлопчини, опіки якого були такі серйозні, що він навіть перестав сподіватися вижити , котилися сльози щастя; бо осяяла його думка, яку він сформулював так: «До вмираючого не відрядили б вчителя для занять іменниками і прислівниками, правда?».</span>
Наш боцман сховав у шухляді стола дві коробки шоколаду. Якось, виходячи з каюти, він не причинив дверей. Зацікавлена Машка сунула мордочку в щілину. Потім ускочила в каюту й почала господарювати там. Вона плигала по ліжку й зазирала до шухляд у шафочці і в столі.
Коли боцман повернувся, перед самісіньким його носом на палубу виплигнула Машка. В зубах вона тримала коробку шоколаду.
Боцман погнався за мавпою. Звіреня легко, мов пташка, метнулось по пароплаву. Матроси з голосним сміхом і свистом поспішили боцману на допомогу. Проворна Машка не давалась до рук. Вона плигала, ховалась, стрибала. Галас і метушня знялись на палубі.
Розохочені несподіваною розвагою, матроси не шкодували ніг.
— Половину шоколаду тому, хто відбере коробку,— крикнув боцман, наздоганяючи хвостатого злочинця.
<span>Та ось мавпа випустила коробку, а сама метнулась на щоглу. Радісно боцман схопив коробку й одкрив її. Матроси заглянули туди й зареготали. Коробка була пррожня. Машка ж сиділа на щоглі, доїдала шоколад і пищала від задоволення.</span>
Народна лірика це <span>один із трьох нарівні з </span>епосом<span> та </span>драмою<span>, </span>родів<span> художньої </span>літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. Жанри:пісні-ігри,трудові пісні,календарно-обрядові,родинно-побутові,с<span>оціально-побутові.
</span>