Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам'ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав'язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.
<span>Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли </span>
<span>...в Україні запорожці вміли панувати. </span>
<span>Панували, добували </span>
<span>І славу, і волю. </span>
<span>На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім'я та реальне існування не так і важливі. </span>
<span>Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо "синє море звірюкою то стогне, то виє". Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) "веде, куди знає". Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар-град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого "батька отамана", як вони його називають. </span>
<span>І як же їм не вірити своєму отаманові, якщо він є уособленням спокою і розважливості, у той час, як море навколо човнів кипить і реве. Дивлячись на те, як батько спокійно курить люльку, походжаючи вздовж байдака, козаки і собі спокійні і байдужі до бурі. </span>
<span>Отаких отаманів потрібно нашому народові: спокійних, мудрих, досвідчених, що вели б українців до певної мети, а вони довірливо йшли б за ними, бо знали, що їх батько не зрадить і не помилиться. Але, на жаль, онуки козаків не тільки забувають про ті давні, славні часи, коли були господарями на своїй землі, а й не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Шевченко прагне збудити свідомість людей: можливо, серед них і знайдуться ті, що зможуть організувати народ. </span>
Ця мова-диво.Зриднена з нашою сонячною Украиною,з оксамитовими берегами ричок,из золотавимбезкрайними ланами.Це мова моеи матуси, моих дидусив,моеи краины.Безь неи нас нема.Тому не потрибно цуратися ии.Вона-це все
Весела і дотепна повість В. Нестайка розповідає про вірну хлоп'ячу
дружбу, про фантазії, мрії, витівки двох хлопців — Яви та Павлуші, які
мають добрі серця й у вирішальні, відповідальні хвилини виявляють свою
доброту, милосердя і навіть сміливість.
В той час різна Українська символіка чи приналежність заборонялась. Митці того часу часто йшли проти влади пишучи твори на Українській. Комуністична влада в СССР не хотіла мати меншу територію, і тому придушували будь які ознаки того що Україна - вільна держава. А митці хотіли зробити Україну вільною, незалежною, і саме тому вони зосереджувалися увагу на нашій, Українській народній творчості
У Шевченковій баладі романтичний пейзаж — це дзеркало, яке відображає душу митця, ліричного героя. Пейзаж тут співзвучний із відтворюваними подіями й почуттями, він гармонійно єднає внутрішній світ людини з природою.
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній — пам’ять про визначних історичних діячів, минуле, щирі почуття. Пісня неодмінно лунала при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято. Пісня допомагала в праці тав дорозі.
Існує давня легенда, у якій ідеться про те, що Бог обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця леге нда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі, прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. Без рідної пісні, як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.
Народну пісню треба берегти, бо в ній — невичерпні багатства душі нашого народу
