Як змінюються фарби природи, коли літо плавно переходить в осінь. Дні стають коротшими, вечори холодніше. Сонце ще грає своїми промінчиками, але вони вже не так щедро несуть тепло до поверхні землі.
Природа, немов прагнучи продовжити своє життя, знаходить яскраві, соковиті фарби. Листя на деревах змагаються в багатстві відтінків: від скромних ніжно-жовтих до багряних і пурпурових. Буйство кольору абсолютно не порушує гармонію в природі, а підкреслює її.
Ось стоїть берізка. Ніжна скромниця одягла наряд з позолочених листя. Осінній вітерець грає з гілками, листя падають на землю, перетворюючись на м'який килим з химерними візерунками. Він настільки чистий, що на нього не можна наступити, не порушивши тендітної краси.
Не поступаються у витонченості тополі і клени. Їх крони поки ще оповиті покривалом з великих жовтих листків. Але вже тут і там видно гілки, позбавлені своїх головних прикрас. А вітер робить свою роботу, листя падають, покриваючи землю навколо дерев. Між травинками і гілками чагарників поблискує павутинка, яскраво горять кисті горобини, тягнуться до сонця останні осінні квіти.
День за днем повільно в'яне природа. У холодному повітрі кружляють листя. Вітер завмирає в кронах дерев і мчить далі. Лісові гіганти проводжають його, хитаючи гілками. Вони немов прощаються з теплими днями, ласкавим сонцем, ясним небом.
Тиша.
У осені завжди якась таємниця. Може, тому композитори, художники, поети, письменники присвятили цьому пори року кращі свої твори.
Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться одним словом:
а) із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож;
б) із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби;
в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;
г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;
ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.
Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.
Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.
У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пишуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.
Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все підрядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.
Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не робив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У другому реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.
Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, — гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відповідає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з часткою ж, а не сполучник.
Скласти твір-опис літа пропоную так:
Літо - найтепліша частина
року. Влітку все навкруги радіє! Повернулись з вирію пташки, всі
тваринки ситі, а природа буяє барвами. Квітки невпинно цвітуть, травичка
радує своєю зеленню. Люди відпочивають від роботи та навчання.
Щоранку
за віконечком влітку співають пташечки. Вони щебечуть про те, що новий
день вже почавсь. Дерева та рослини дарують свої плоди. Але настають
спекотні дні. І місто вдень стає тихим, безлюдним. Всі сидять в затінку в
очікуванні вечора. Літо - надзвичайна пора року, пора плодів, зелені та
спеки.