1Кого врятували головні герої твору?(хлопця) 2 Хто приніс молоко дітям?(дідусь)3 Що побачили діти біля берегу річки(сліди) 4За якого періоду існували динозаври?(юрківського)5 Що задала вчителька виконати влітку?(колекцію)6Чого боялися діти?(митькозавра)
|х|л|о|п|ц|я|
|д|і|д|у|с|ь|
|с|л|і|д|и|
|ю|р|к|і|в|с|ь|к|о|г|о|
|к|о|л|е|к|ц|і|ю|
|м|и|т|ь|к|о|з|а|в|р|а|
Маленька хмаринка подорожувала собі небом, розглядала що кураєвиди, але їй було дуже сумно , тому що вона була зовсім самісінька. Летить летить вона і бачить: велика зграя птахів подорожує.Підлетіла хмаринка до них і каже:
-Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь?
-Ні, - відказали пташки - ти не така як ми ти повільно літаєш і не будеш за нами встигати
Поплакала поплакала хмакинка і полетіла дальше. Зустпіла іншу зграю птахів і помітила що вони інші за попередніх: ті були маленькими, а ці красиві великі."Можливо вони приймуть мене до себе" подумала хмаринка і полетіла до них:
- Мені так самотньо можна я до вас приєднаюсь?
- Ні ми летимо дуже далеко і нікого з собою ні беремо,-відповіли їй.
Довго довго плакала хмаринка і в решті решт зникла.Ось такою була її подорож
Пронизує. Між рядків читається безнадія. Під час читання власні думки і проблеми відходять на другий план. Головне бажання - ніколи не бачити того страшного сумного, що бачив і відчував Тарас Шевченко.
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»;
«Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе
загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по
своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда
пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься
жито: і все то гроші, гроші, гроші…»;
«…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і
пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть
землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана,
ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;
«Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю,
що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;
«Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав
чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
«Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
«Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…
«Застав його (Романа) коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»;
«Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»;
«…бере і в свого, і в чужого»;
«Лупи та дай»;
«…робітники та собаки надворі повинні буть»;
«Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;
«Обікрали… ограбили…Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;
«Тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю» (Калитка — Роману);
«Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, дешево
давай, на біса терять гроші: женися на Пузирівні — сам наплодиш
завідських свиней»;
<span>«Хоч би молились (робітники), а то стоїш, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи».</span>
