Небольшой по объему цикл стихотворений в прозе — не только итог творческой жизни писателя, но и квинтэссенция всего, что волновало, притягивало и отталкивало на протяжении всей жизни Тургенева
. Написан этот цикл в предчувствии приближения смерти, поэтому писатель философски осмыслил, что же он оставляет здесь, на земле.
В сборнике лирических произведений отражены все глубокие философские раздумья Тургенева о счастье, о назначении человека и скоротечности, мимолетности жизни, в течение которой он должен оставить свой след на земле.
Стихотворения в прозе И. С. Тургенева — это лирические миниатюры, в которых отразились самые сокровенные мысли и чувства автора. Написаны эти художественные произведения в форме философских рассуждений, воспоминаний, снов, житейских историй на самые разнообразные темы: о любви, о жизни и смерти, о добре и зле, о подвиге и трусости и т. д.
Большое впечатление производит стихотворение “Нищий”, в котором речь идет о дряхлом, убогом старике, просящем милостыню. Автор дает этому герою очень выразительную портретную характеристику: “воспаленные, слезливые глаза”, “посинелые губы”, “шершавые лохмотья”, “нечистые раны”. Глаголы “стонал”, “мычал”, “вздрагивал” дополняют тягостную картину. Тургенев нашел невероятно точную и меткую метонимическую конструкцию — старика “безобразно обглодала бедность”.
Далее рассказчик (стихотворение написано от первого лица) говорит о том, что не найдя ничего у себя в карманах, он просто протянул руку и крепко пожал ладонь старика. Это не просто ярко нарисованная художником драматическая картина из жизни. Стихотворение имеет глубокий подтекст. Нищий — это не только тот, кто не имеет материальных благ. Нищим, несчастным, бедным может быть человек с полными карманами, но пустой душой. Поэтому вначале, когда герой хотел механически подать милостыню, автор называет старика “несчастным существом”. Но потом, остановившись и задумавшись, он говорит, что это его “брат”...
Например стих зеленый шум передает запах леса,шелест листьев,радость
Одне з найзагадковіших людських почуттів – це кохання. Про нього написано мільйони пісень, поезій, романів, його досліджували письменники, поети, художники, навіть вчені! Існує навіть думка, що кохання це буває, що це лише фізіологічні процеси в нашій голові і не більше. Дехто визначає термін, за який кохання згасає, психологи виділяють стадії кохання та етапи… Неймовірне почуття! Напевне, жодне не викликає стільки суперечностей, скільки кохання.
На мою думку, справжнє кохання існує, але це не те почуття, яке спалахує вогнем, як пишуть в книгах і поезіях. Справжнє кохання може виникнути лише до людини, яку знаєш до глибини душі, з якою розділяєш сумні та веселі миті. Все інше – симпатія, закоханість, шалений порив.. А кохання – воно приходить поступово. В наш час люди часто просто кидають на вітер слова «Я кохаю тебе!», а тоді через деякий час роблять це знову, але вже іншій людині. Мені важко уявити, як можна сказати ці священні слова одній людині, радіти з цією людиною, ділити щастя і біль, а тоді ті ж слова сказати іншій людині, перекресливши все те, що було до цього. Говорити про кохання треба лише тоді, коли в цьому є впевненість, після тривалого перебування разом, після того, коли стосунки пройшли випробування розлукою, часом, відстанню, різними умовностями життя.
Справжнє кохання може бути лише один раз в житті. Це моя думка. Можливо, з плином життя я буду інакше дивитися на деякі речі, але для мене кохання – це настільки глибоке та складне почуття, що я не можу повірити в те, що воно може бути кілька разів, навіть двічі. Звичайно, люди можуть кілька разів одружуватися, кілька разів зустрічатися з іншими людьми, але кохання можуть відчути або до однією з усіх цих людей, або ж до жодної.
Кохання не визначається спільними інтересами, зацікавленостями чи якоюсь спорідненістю душ. Воно не визначається жодною з умов. Воно, скоріш за все, поєднує в собі якусь легкість спілкування та впевненість. Воно чимось схоже на справжню дружбу. З другом можеш говорити про що завгодно, ділитися з ним найсокровеннішими таємницями. Таким, я гадаю, і є кохання. Коли коханій людині можеш розрити себе так, як другові, адже коли люди кохають одне одного по-справжньому, рано чи пізно вони зважуються на важливий крок – створення сім’ї.
А такі люди мають вважати одне одного найближчою людиною, довіряти одне одному і не боятися відкрити себе. Бо справжні стосунки можна збудувати лише на чесності.
Кохання не може загаснути. Люди, котрі кохають одне одного, завжди намагатимуться підтримувати вогонь своїх стосунків, робити добро одне для одного, вірити одне в одного і ніколи не залишати одне одного в біді. Інакше – це не справжнє кохання.
<span>Отже, на мою думку, кохання – це дуже складне почуття, яке часто плутають з іншими, нехтують ним чи не хочуть визнавати його. Кохання породжує стосунки, а над стосунками треба працювати: вміти поставити чиїсь інтереси вище, йти на уступки час від часу, вміти слухати, розуміти… Без цих речей загинуть будь-які стосунки. Недарма кажуть, стався до людини так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Ніколи не треба забувати ці слова.</span>
Авторы поднтмают в своих произ-ях проблему жестокости и милосердия.Мир детства представляется страшным и жестоким.Детская душа тянется к доброму и прекрасному,но в мире власти денег,насилия и жестокости нет места добру т счастью.Мастера художественного слова заставляют задуматься о проблеме сострадания,милосердия,добра.
