Тане крига - з неї вода,
Приходе красуня-весна молода
Кружляють над містом сніжиночки,
Немов маленькі пушиночки
Третій не змогла придумати:)
Найкращий подарунок людині — це її життя. Воно дарує радість, натхнення, любов, спілкування, красу і велич природи, щастя. І я вважаю, що від людини залежить, як вона використає для себе ці дари — чи обере вона шлях пізнання світу, чи буде гнатися за багатствами і владою, чи буде творити красу. Тому мені здається, що, власне, сама людина обирає собі шлях: чи пізнавати і поповнювати світ і себе красою, чи втратити назавжди світ прекрасного і чудового.Для мене весь навколишній світ є прекрасним, яскравим і чудовим. Кожного року ми з родиною їздимо відпочивати в ліс чи на море. Мені здається, що немає нічого прекраснішого за ранкові промені сонця на вершечках дерев, кування зозулі, свіже чисте повітря. За щоденними турботами і справами ми забуваємо про дари й красу нашої природи. А вона щиро наділяє нас своїми багатствами. Я добре пам’ятаю, як мати вперше повела мене до театру на балет «Лебедине озеро». Чудова музика, плавні та майстерні рухи зачарували мене. Виявляється, що людина жестами і рухами може створювати справжнє мистецтво, прекрасний і чарівливий танок, який може передавати певний настрій, почуття та думки.У мого батька є давній шкільний знайомий. Іноді він заходить до нас, і мені цікаво спілкуватися з ним, слухати його, незважаючи нате, що він набагато старший за мене. Батько часто говорить про нього: «Золота, прекрасна людина». Звичайно, він не із золота. Але він ніколи жодним словом не образив своїх знайомих, завжди підтримував мого батька і допомагав йому в різних життєвих ситуаціях. Лише завдяки своєму розуму, праці, чемності він одержав визнання і повагу.<span>У нашому житті багато прекрасного. Але від кожного з нас залежить, чи будемо ми помічати його, наповнювати прекрасним наше життя. Я намагаюся побачити гарне і яскраве кожного дня і при цьому дарувати прекрасне оточуючим.</span>
Тема: розповідь автора про маленьких беззахисних пташенят, яких він помітив в траві. Він хоче стати для них батьком, братом або сестрою і захистити. І якщо раптом з`явиться яструб-розбійник і знищить пташенят, то їх смерть «ляже на нашу совість за нашу байдужість гріх».
Ідея: автор щирий в своїх почуттях захистити беззахисних пташок; закликає нас любити «сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву». Вірш пройнятий гуманізмом, любов`ю і бережливим ставленням до природи. Автор задається риторичним питанням: «А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці «любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?
Жанр ліричного твору: верлібр (вільний вірш).
Проблемні питання:
Чи складно в житті бути уважним до природи? Чи важко любити навколишній світ? Що заважає сучасним людям бережно ставитися до оточуючого середовища?
Дружба людей то тварин дуже важлива ,дуже потрібна адже ми люди дуже вразливі а коли ми залишаемся на сомоті тварина собака чи кішка ніколи не зрадить ,жив колись один чоловік була у ньго сьмья ,діти та не було собаки ,от колись так сталося що цому до рук потрапив маленький цуцик ,він хотів позбутися його то доля вирішила інакше ! Цей чоловік залишив собі собаку ,і настільки цей пес був відданим свойому хозяину ,що кожного дня проводжав його до роботи и зустрічав з роботи , це відбувалося досить довго ,на протязі життя , цю собаку впізавали всі ,і дуже любили , та коли одного разу собака не дочекалася свого господаря а він як вияснилось помер на роботі ,та йому було дуже боляче ,собака продовжувала чекати на свого хозяина ще доггих 10 років ,поки не померла ,та на томі місці поставили пам1ятник собаці яка віддано чекала ,любила свого господаря !
Пісні передають те чого не можна сказати словами.