Тема: роздвоєння особисті Володимира Сосюри, розповідь про дві душі у ньому.
Ідея: показ самого себе з двох сторі, як націоналіста і як комуніста.
Основна думка: "Рвали душу мою два Володки в бою, і обидва, як я, кароокі,і в обох ще незнаний, невиданий хист, рвали душу мою два Володьки комунар і націоналіст.
Римма: кільцьова АВВА
Мета: ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом Анатолія Дімарова; опрацювати ідейний зміст оповіда ння; проаналізувати особливості повоєнного часу зобра жених у творі подій; розвивати увагу, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки; прище плювати риси доброти, гуманного ставлення до оточу ючих; виховувати почуття любові до рідного краю. Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь. Обладнання: портрет А.
Дімарова, бібліотечка його творів, дидак тичний матеріал (тестові завдання). ХІД УРОКУ I. Організаційний Момент II. Перевірка Домашнього Завдання Учні аналізують мовні засоби комічного у «Веселих порадах» О.
Чорногуза. III. Актуалізація Опорних Знань • Що вам відомо про Велику Вітчизняну війну?
• Як жили люди в повоєнний період? • Назвіть художні твори, в яких зображено події війни чи по воєнні часи. IV. Оголошення Теми, Мети Уроку. Мотивація Навчальної Діяльності Учнів V. Сприйняття Й Засвоєння учнями Навчального Матеріалу Матеріал для вчителя Дімаров Анатолій Андрійович народився 5 травня 1922 р.
в Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії.
У цей час розпочалася Велика Вітчизняна війна.
Письменник воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був поранений, після одужання деякий час партизанив.
Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах.
У 1949 р.
А. Дімаров видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».
Протягом 1950–1951 рр. навчався в Літературному інституті ім.
М.
Горького в Москві, у 1951–1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті; потім (1953–1956 рр.) — у Вищій партійній школі в Москві.
Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. У ґроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім’я Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко. Принаймні офіційне його визнання припізнилося на два десятиліття, коли брати за точку відліку 60-ті роки.
А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964).
Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів.
Найважливіші з них: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986). У 1981 р. роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім.
Т.
Шевченка. Найулюбленішим жанром А.
Дімарова в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські.
Започатковані вони були збіркою «Зінське щеня» (1969).
А.
+ Дімаров написав такі захоплюючі книжки для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тир-лик».
Анатолій Дімаров — один із тих нечисленних письменників, який не тільки здобув собі популярність в читача на Батьківщині, але і звернув на себе увагу за кордонами України. В Австралії вийшли дві книжки його оповідань в англомовному перекладі Юрія Ткача, а ось тепер в Канаді з’явилася нова книжка прози в перекладах Роми Франко.
Анатолій Дімаров — письменник, що пише популярно, легко і з гумором.
Його твори багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача. VI. Робота Над Оповіданням А. Дімарова «Тирлик» 1. Слово вчителя Тяжке лихо принесла війна людям. Нелегким було їх життя і в повоєнний період.
Особливо страждали діти.
Радість їхнього дитинства захмарювали щоденні клопоти дорослих, відсутність іграшок, солодощів. А головне — дехто з дітей через життєві об ставини були позбавлені спілкування з однолітками. Вони жили серед дорослих, самостійно пізнавали світ, пропускаючи через свою душу всі турботи повоєнного життя.
Багато праціпників цирку одружилися і вшд цирку залишилася тільки слава.
Кожен з нас хоча б раз у своєму житті замислювався над тим, що таке щастя і яке воно повинно бути для кожного з нас. Кожен з нас хоча б раз у своєму житті замислювався і над тим, що його чекає у майбутньому. Кажуть, що заглядати у майбутнє та шукати там свого щастя – це означає спокушати долю. Завжди є відмінність між пустими мріями та ретельно спланованим життям, у якому і здійсняться ці самі мрії. Але чи є сенс у тому, щоб будувати плани та не мати відповіді на питання – чи здійсняться ці плани? На мій погляд – це марно, тому що щастя людське не може впасти просто з неба, воно може бути лише результатом наполегливості і праці, яка, у свою чергу, є результатом плідних роздумів та міркувань.
Життя за планом – це зовсім не утопія, бо жити за своїми планами не означає механічного існування, це значить крок за кроком поступово наближатися до свого щастя, до здійснення своїх мрій. Життя за планом – це найкоротший шлях до особистого щастя та щастя близьких людей.
Звичайно, що будь-хто з нас згодився б жити за принципом «побажав – здійснилося». Але в цьому випадку ми б не могли зрозуміти, щасливі ми, чи ні. Це природно, тому що людина не може в повній мірі усвідомити цінність того, що вона отримує без усяких зусиль. Та до того ж, про таке життя та щастя навіть говорити не варто, тому що це все одно не можливо. Тому потрібно обережно відноситися до своїх бажань і цінувати щастя свого існування, бо саме воно, на мій погляд, і є сенсом нашого життя.
Тож найкращий варіант бути щасливим – це наперед усе окреслити коло того, що ми бажаємо у нашому житті, і усіма силами прагнути здійснення окресленого, прикладаючи до цього власні зусилля, по ходу коректуючи свої зусилля відповідно вимог суспільства, реального світу, та відповідно власних потреб. Людині притаманно постійно перебувати у русі, їй притаманна періодична зміна пріоритетів, зміна погляду на те, що таке щастя.
Як колись сказав видатний український митець Г. Сковорода – «Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша – розуміти суть щастя». І яким би не було моє життя, яким би не було моє майбутнє, я буду самостійно його творити та самостійно відповідати за свої вчинки. Бо головне не те, що ми досягнемо щастя у своєму житті, головне те, як ми це зробимо. В майбутньому я хочу плідно працювати, приносити користь своїй країні то своїм близьким. Сподіваюся, що мені це вдасться, і тоді я буду почувати себе щасливою людиною.
<span>«Щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рослини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок» – казав російський письменник О. Толстой, і з ним важко не погодитись. І не самореалізацію у житті я вважаю найбільшим щастям. Я гадаю, що найбільше щастя – це зробити щасливою іншу людину. Саме тоді можна вважати своє життя прожитим не даремно, вважати вогнищем, яке своїм теплом зігріло інших. Не менш важить для мене і щастя в родині, взаєморозуміння з близькими, найріднішими людьми. На мій погляд гармонія та щастя у окремій родині може сприяти тому, що світ теж стане трохи гармонічнішим та трохи щасливішим. З надією саме на це я і готуюсь вступити в доросле життя.</span>
Що треба бути вічливим не думати тільки про себе допомагати іншим людям