Я пришла к подруге и её мама у меня спростла тебе чай с лимоном или с молоком? я сказала с молоком. а мама ответила у нас молоко закончилось
Наверное потому что жизнь в "школе" была скучной,сложной и неинтересной. А в подземном царстве было весело,много приключений и тп.
Пришла весть, что на Сечь напали татары, награбили много добра и забрали в плен оставшихся там казаков. Чтобы выручить товарищей из польской и татарской неволи, часть запорожцев во главе с кошевым отправилась в погоню за татарами, а другая часть осталась, избрав своим наказным атаманом Тараса Бульбу.
<span>По движению и шуму в городе Тарас видел, что готовится сражение, и обратился к казакам с речью: «Хочется мне вам сказать, панове, что такое есть наше товарищество. Нет уз святее! Отец любит свое дитя, но не то это, братцы: любит и зверь свое дитя. Но породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек. Бывали и в других землях товарищи, но таких, как в Русской земле, не было. Пусть же знают враги, что такое значит у нас товарищество! Уж если на то пошло, чтобы умирать, — так никому ж из них не доведется так умирать!.. Не хватит на то мышиной натуры их!» </span>
<span>Всех глубоко тронула такая речь, дойдя до самого сердца. А из города уже выступало неприятельское войско, гремя в литавры и трубы. Отворились ворота, и вылетел оттуда гусарский полк, краса всех конных полков. Впереди несся витязь всех красивее; на руке его вился шарф, шитый руками первой красавицы. Так и оторопел Тарас, когда увидел, что это был Андрий. А между тем молодой витязь, жаждущий заслужить повязанный на руку подарок, сыпал удары направо и налево. Не вытерпел Тарас и закричал: «Своих, чертов сын, своих бьешь?..» Но Андрий не различал, кто перед ним, мысленным взором видя лишь снежную шею, плечи и кудри своей полячки. </span>
<span>По просьбе Тараса казаки заманили Андрия к лесу. Во весь дух полетел он за казаками и чуть было не настиг одного, как вдруг чья—то сильная рука ухватила за повод его коня. Оглянулся Андрий: перед ним Тарас! Словно школьник, который, гонясь за товарищем, вдруг натолкнулся на входящего в класс учителя, вмиг притих Андрий, угас его бешеный порыв. </span>
<span>* — Так продать? Продать веру? Продать своих? Стой же, слезай с коня! </span>
<span>Покорно, как ребенок, слез Андрий с коня и ни жив ни мертв остановился перед отцом: </span>
<span>«Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью!» — сказал Тарас и, Выстрелив, Тарас долго глядея на бездыханный труп. «Чем бы не казак был? — думал он,— и станом высокий, и чернобровый, и лицо, как у дворянина, и рука была крепка в бою!« Пропал, пропал бесславно!» </span>
Е́мма Іва́нівна Андіє́вська народилася 19 березня 1931<span>, </span>Сталіно<span>, нині </span>Донецьк<span> — </span>українська письменниця<span>, поетеса та </span>художниця<span>, що працює у стилі </span>сюрреалізму<span> та </span>герметизму.
Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США<span>, </span>Канаді<span>, </span>Франції<span>, </span>Німеччині<span>, </span>Австралії<span>, </span>Бразилії<span>, </span>Ізраїлі<span>, </span>Україні<span> та </span>Швейцарії<span>.
</span><span>Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в </span>Мюнхені<span> та </span>Нью-Йорку<span>.
</span>Початок війни<span> застав родину Андієвської у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно </span>радянською владою<span>.
</span>Емма Андієвська зростала у російськомовному<span> середовищі, проте ще у дитячому віці усвідомила власну </span>українську ідентичність<span> й прийняла </span>українську мову,[13]<span> яку вперше почула у </span>Вишгороді<span> у віці шести років. Відтоді письменниця вирішила писати лише українською, яку вона сприймала як мову пригнічених. Завданням для себе авторка визначила «створити українську державу в слові». Пізніше, щоправда, для того, аби показати власну незалежність від мов, Андієвська написала декілька віршів </span>англійською<span>, </span>німецькою<span> та </span>французькою<span> мовами.</span>
NЯ помню как мама мне рассказывала сказку про красивую королеву и добровольно принца.
Когда-то довно в далёких краях жили были король с королевой и было у них 3 сына когда они пошли на пост стоять всё королевство ослобело потому что его ни кто не охронял однако стража засыпала у ворот. Но когда сыновья приехали королевство вновь стало прежним.