т.е. нельзя сделать невозможное ююневозможно растянуть время
Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха "Митькозавр з Юрківки". Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. Внутрішні якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин. Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим і приносити задоволення.
<span><span>Катрин Валевская Мыслитель (7241) 4 года назад<span>0+</span></span><span>В отличие от многих романтиков, у которых фантастическое и реальное резко разделены и существуют сами по себе, у Гоголя фантастика тесно переплетается с реальностью и служит средством комического или сатирического изображения героев, она основана на народной стихии.
Тема повести Hoc — потеря персонажем «части» своего «я» в результате действия «нечистой силы». Организующую роль в сюжете играет мотив преследования, хотя конкретного воплощения сверхъестественной силы в повести нет. Кто виновник таинственного отделения носа Ковалева — не указано. Преследователя, виновника нет, но преследование все время ощущается. Тайна захватывает читателя буквально с первой фразы, о ней постоянно напоминается, она достигает кульминации, а разрешения этой тайны нет даже в финале. Таинственным является не только отделение носа, но и то, как он существовал самостоятельно. Неожиданным предстает и финал повести: «Но здесь происшествие закрывается туманом, и что далее произошло, решительно ничего не известно».
Таким образом, в повести идет своеобразное переплетение фантастического и реального плана, причем реальный план воплощается в известной уже ранее форме слухов, о которых автор постоянно упоминает. Это слухи о том, что нос то прогуливается по Невскому проспекту, то по Таврическому саду, то он будто бы находился в магазине и т. п. Для чего введена такая форма сообщения? Сохранив форму таинственности, автор высмеивает носителей этих слухов.
Многие критики отмечали, что повесть «Нос» — ярчайший образец гоголевской фантастики, пародия, прекрасная насмешка над всеми современными предрассудками и верой в сверхъестественные силы.
Таким образом, фантастические элементы в творчестве Н. В. Гоголя — это один из способов сатирического изображения многих пороков общества, один из способов утверждения реалистического начала в жизне</span></span>
Астафьев "Васюткино озеро" - рассказ о человеческом мужестве.
Главной темой произведения «Васюткино озеро», написанное Астафьевым является инстинкт самосохранения. В этом произведении речь идет о мальчике, который случайным образом заблудился в лесу. Главным образом произведения является Вася, который понимает, что оказывает в бескрайней тайге, и который всеми силами пытается выжить в этом богом забытом месте. Это произведение привлекает тем, что читатель сам должен представать, что чувствует парень, который вокруг себя видит только деревья, мох, жуткую траву и бесконечное небо над головой. Лично я, читая это произведение, чувствовал в сердце страх, холодный, пронизывающий до костей ужас и адреналин.
Главный герой произведения, осознав, что оказался в этом устрашающем месте, не похож на обычных людей. Парень, находясь в таких ужасных условиях, здраво рассуждал о том, что ему необходимо выбираться, так как понимал, что дороже жизни у него ничего нет. Он не ждал трусливо своей смерти, а всеми силами пытался выбраться из тайги, что, в конечном счете, ему удалось сделать.
<span>Этим произведением писатель пытается донести до читателей, что никогда не нужно отчаиваться, и всегда необходимо бороться за свое выживание. В этом произведении есть некая божественность. Так как автор уверяет, что если человек будет бороться за свою жизнь, ему в этом непременно поможет господь.</span>
У «Різдвяній пісні у прозі» Ч. Діккенса показаний старий жадібний чоловік. У нього немає власної родини, дітей, і він зовсім не радіє найкращому святу — Різдву. У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Дік-кенс показав, які потворні «Бідність» і «Темнота» .
Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом.
<span>Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити.</span>
