Кавказский пленик рассказ великого поэта, рассказчика Саши Чёрного. Есть много очень книг на разных языках. И в каждой книги разная судь. Они могут рассказать о многом.
В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
До тронної зали хтось зайшов. Коли Аля побачила Недорадника, ледь не скрикнула: то вона недомалювала колись цього чоловічка.
Аля вибралася із замку й кинулася до будинку Недочереви-ка. А там — ні вікон, ні дверей. А поряд — купа недороблених речей. Дівчинка в розпачі провела рукою по стіні — і з'явилися дверцята. У невеличкій кімнаті лежала величезна книга, в якій була інструкція до зачарування та розчарування. Треба було стати перед годинником, доробити, що недороблено й проказати закляття:
І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни!
І не-лиши!
І до-їжай!
І до-пивай!
І з Недоладії тікай! Аля зрозуміла, що треба найперше полагодити годинник. Це міг зробити лише годинникар Недождень. Але в замку дівчинка випадково потрапила до рук Першого Недорадника. Він посадив Алю у в'язницю й сказав, що її голова, напевне, йому підійде.
Вартував гвардієць Недоборода, на голові якого замість шолома була стара каструля, а за спис була дивна залізяка, загострена з одного кінця.
Недоборода визволив Алю, бо не міг допустити, щоб у в'язниці сиділи діти. Дівчинка помчала до Тронної зали сховати шолом Недорадника, щоб той не перешкодив Годинникарю. Але в майстра не було однієї стрілки. Аля згадала, що бачила її в Недобороди замість списа. Побігли в підземелля, а там Недорадник стрибає замкнений вартовим у клітці. Недоборода з радістю віддав стрілку годинникареві, і той поліз на вежу лагодити механізм. Аля йому допомагала. Раптом вони побачили юрбу недоладян, які з Недоладьком на чолі йшли виручати Алю.
Дівчинка збігла вниз, дістала з кишені вуглинку й домалювала Недоладькові вухо, поправила ніс, очі. Потім почала домальовувати іншим усе, що їм не вистачало, та й самі недоладяни стали допомагати одне одному.
За п'ятнадцять хвилин до дванадцятої Аля покликала всіх, хто хотів перенестися із зачарованої країни. Але виявилося, що недоладяни не хочуть покидати своєї батьківщини. Вони будуть жити спокійно й доробляти всі недороблені справи.
Аля зі сльозами на очах попрощалася з друзями, доплела свою кіску й промовила чарівні слова. І опинилася у своїй кімнаті. Одразу ж домалювала чоловічкові голову, але обличчя, все одно, вийшло злим.
Недочеревик продовжує стягати до Недоладії, недороблені справи, адже їх так багато
В системе духовных ценностей восточных славян сохранение племени было основным понятием. Жизнь отдельного человека всецело зависела от семьи, общины и племени. Уклад жизни славян определял традиции в воспитании детей, нравственные ценности, передаваемые из поколения в поколение. В детях воспитывали уважение к повседневному труду, как к наиболее достойному и значимому занятию человека..
В дохристианской Руси воспитательные методы были тесно связаны с языческими представлениями о природе и окружающем мире. Воспитание было направленно, прежде всего на то, чтобы развить в каждом ребенке важные и полезные для общины качества характера, такие как трудолюбие, честность, исполнительность, уважение к старшим и т.д. Через традиционные обряды и фольклор ребенок учился основам различного вида деятельности, узнавал природу и окружающий мир.
О детях заботилась вся семья, и опека это начиналась задолго до его появления на свет. Издревле члены славянской семьи старались оградить беременную женщину от всяких напастей. Например, в последние перед родами месяцы женщину даже не выпускали из дому, потому что в доме она находилась под опекой домового и священного огня домашнего очага. Да и вообще, боясь сглаза, даже сам факт беременности женщина пыталась скрыть по возможности дольше, а срок родов хранила в строжайшем секрете. Но сама беременная считалась любимицей богов и могла приносить счастье и удачу. Женщину, ждущую ребенка, иногда специально приглашали в сад и угощали яблоком. Согласно приметам, если беременная отведает яблоко с молодой яблони, дерево весь свой век будет богато плодоносить.
Процесс рождения славяне считали один из самых сакральных событий. Они верили, что рождение, как и смерть, нарушает тонкую грань между миром живых и мертвых людей. Поэтому рождение ребенка считалось опасным делом не только для матери и новорожденного, но и для всех родичей. По этой причине женщина не оставалась рожать дома, чтобы не навредить остальным. Она чаще всего уходила в лес или хотя бы в другое помещение, например, в баню.
Существовало много обычаев и обрядов, цель которых была помочь женщине в родах. Например, чтобы тело матери легче раскрывалось, и ребенок быстрее родился, роженице расплетали волосы. Даже в доме открывали все окна и двери, развязывали узлы и отпирали замки. В родах будущей матери обычно помогала опытная женщина, которая сама уже имела нескольких здоровых детей. Не редко на родах присутствовал и муж, это было обычным делом и считалось, что нет ничего дурного в том, что рядом со страдающей женщиной находится любящий и надежный человек.
Если рождался мальчик, то пуповину перерезали на топорище или стреле для того, чтобы он рос хорошим охотником или мастеровым. Если появлялась на свет девочка, то пуповина отсекалась на веретене, чтобы девочка росла трудолюбивой рукодельницей. Пупок ребенку перевязывали льняной ниткой, куда вплетались волосы отца и матери.