Пісня… Українська… Народна… Милозвучна… Лине віками по Україні. Чарують нас мелодійні пісні та думи.У народі говорять: «Пісня ні в злу, ні в добру годину не покидає людину». Вона з нами всюди, скільки стоїть цей світ. Лагідний материн наспів сповнений любові до людей, природи, до всього живого. Під цей спів виростали поети, композитори, філософи, хлібороби, захисники рідної землі…Був час, коли ми не шанували народну пісню як належить, не берегли. Тому багато чого втрачено, загублено безслідно.Та останнім часом з народною піснею сталося диво: вона повірила в себе, в свою силу і красу, піднялася і зазвучала на повний голос.Народна пісня — дорогоцінне надбання нашого народу. У ній завжди вчувається голос батьківщини, ніжний шепіт матусі, слово мудрої поради і золотий промінчик надії. Видатний письменник М. Гоголь говорив: «Народні пісні для України — це все: і поезія, й історія, і майбуття…»Минають століття, змінюються устрої, потрясають світ війни і землетруси, на зміну одним поколінням приходять інші, зі своїми смаками та уподобаннями. А народна пісня залишається, через усі злигодні та поневіряння проносить свою нев’янучу красу. Бо вона — це голос народу, вияв його працелюбної та співучої вдачі, втілення моралі, мрій і прагнень. Пісня така ж нездоланна і безсмертна, як і той народ, який її створив:Україна моя починаєтьсяТам, де доля моя усміхається,І, як пісня, як спів солов’їний,<span>Не кінчається Україна.</span>
Останніми роками своєрідною візитівкою, окрасою та символом Києва став каштан. Українські поети й композитори складають пісні про київські каштани, пов’язуючи їх квітування з весною та коханням, а художники малюють розквітлі дерева на тлі Хрещатика чи інших вулиць нашої столиці. Зображені за зако-
нами геральдики листки каштана та його суцвіття прикрашають зібрання, символізуючи реалізовані та потенційні можливості української столиці в поезії, музиці й малярстві.
Здається, каштани уквітчували Київ завжди, відколи постало місто-красень на схилах Дніпра. Батьківщиною славнозвісного символу Києва є Балканський півострів. Ботаніки називають це дерево каштаном кінським. В Україні його почали вирощувати в першій половині вісімнадцятого століття в поміщицьких парках Одещини й Миколаївщини.
У Києві перші насадження каштанів з’явилися в середині вісімнадцятого століття, коли за наказом міського голови на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) викорчували тополі й посадили ряди екзотичних каштанів, саджанці яких було завезено з південних регіонів України. Це зробили, готуючись прийняти російського імператора під час його візиту до Києва. Плоди саме цих дерев і стали насінням, з якого вирощували саджанці для подальшого оздоблення київських вулиць.
«Вона гордість міста, її родина – це суцільна витримка і мужність. Батько Дарини, Дмитро Рубан майстер спорту з важкої атлетики, мати Ірина Рубан майстер спорту міжнародного класу по легкій атлетиці з марафонського бігу, переможниця Кубку Світу.
Сама Дарина - приклад для наслідування однолітками: вона не тільки вродлива,здорова та перспективна…вона грала у баскетбол з поломаним пальцем,щоб не підвести свою команду, а це говорить про її відданість та відповідальність…»,- розповідав мені друг при зустрічі, про свою знайому…
По́їзд (по́тяг, валка) — у залізничному транспорті — сформований і <span>зчеплений склад вагонів з одним або декількома діючими локомотивами чи моторними вагонами, що мають встановлені сигнали.
</span>
Вугі́лля, Викопне вугілля — тверда осадова порода, горюча копалина, <span>утворена шляхом вуглефікації рослинних залишків.
</span>
Пассажи́р (фр. passager) — человек, который не является членом <span>экипажа и который перевозится транспортным средством в соответствии с гласным или негласным договором перевозки на каком-либо виде транспорта.</span>
