Пісня… Українська… Народна… Милозвучна… Лине віками по Україні. Чарують нас мелодійні пісні та думи.У народі говорять: «Пісня ні в злу, ні в добру годину не покидає людину». Вона з нами всюди, скільки стоїть цей світ. Лагідний материн наспів сповнений любові до людей, природи, до всього живого. Під цей спів виростали поети, композитори, філософи, хлібороби, захисники рідної землі…Був час, коли ми не шанували народну пісню як належить, не берегли. Тому багато чого втрачено, загублено безслідно.Та останнім часом з народною піснею сталося диво: вона повірила в себе, в свою силу і красу, піднялася і зазвучала на повний голос.Народна пісня — дорогоцінне надбання нашого народу. У ній завжди вчувається голос батьківщини, ніжний шепіт матусі, слово мудрої поради і золотий промінчик надії. Видатний письменник М. Гоголь говорив: «Народні пісні для України — це все: і поезія, й історія, і майбуття…»Минають століття, змінюються устрої, потрясають світ війни і землетруси, на зміну одним поколінням приходять інші, зі своїми смаками та уподобаннями. А народна пісня залишається, через усі злигодні та поневіряння проносить свою нев’янучу красу. Бо вона — це голос народу, вияв його працелюбної та співучої вдачі, втілення моралі, мрій і прагнень. Пісня така ж нездоланна і безсмертна, як і той народ, який її створив:Україна моя починаєтьсяТам, де доля моя усміхається,І, як пісня, як спів солов’їний,<span>Не кінчається Україна.</span>
Цього літа я прочитав дуже цікаву книгу повість " Кайдашева Сім'я " Івана Нечуй-Левицького. В ній розповідається про життя та побут двох сімей після смерті батька. В повісті дуже багато смішних та смутних сцен. А саме про поділ землі між двома братами старшим братом Карпом та меншим братом Лавріном, перерозподіл землі жінкою Карпа Мотрею та свекрухою старою Кайдашихою та багато інших чвар таких як сварка через грушу та побите вікно в хаті Мотрі та Карпа під час якої Мотря вибила око свекрусі. А Мелашка яка на відміну від Мотрі була з бідної сім'ї не змогла жити в такому напруженому становищі пішла в Київ на прощу в пошуку духовного та морального спокою. Закінчується повість тим, що груша через яку почалися чвари між сім'єю засохла, а в сім'ї Кайдашів настало перемир'я.