Боксери - вишибали
хлібороби - селяни, пахари,
залізниця - чугунка, сталевий шлях
Чарлі Чаплін - "маленька людина", "актор німого кіно", "маленький бродяга"
Юрій Гагарін - перший космонавт
Маруся Чурай - "малоросійська Сафо", "дівчина-полтавка"
Ми вирушили у подорож. У лісі дихати було легко. Ми розвернулися з галявини на полонині було різнотрав'я
Друзі, товариші, брати по духу, а не по крові… Хоча це не родичі і не наші кохані, але їхня доля дуже тісно пов’язана з нашою. Вони нас підтримують, допомагають порадою чи вчинками, сприймають нас таким як ми є, у них є чого повчитися. Іноді вони навіть більше знають про нас, ніж родичі.
Скільки про дружбу вже написано сторінок, знято стрічок та й просто сказано, але завжди знайдеться щось іще, що можна сказати, написати, чи зробити в ім’я дружби. Ще здавна дружбу прославляють, і, що цікаво: не тільки між людьми, а й дружбу людей з тваринами. Особливо серед тварин виділяють собак, скільки вже було таких прикладів, особливо під час війни. Собаки проявляли мужність і рятували своїх хазяїв від, здавалося б, неминучої гибелі.
Тож без дружби нікуди. Я дуже ціную своїх друзів. По-перше, за їх відданість. Я в них абсолютно впевнений. Впевнений, що вони мені не зрадять, що вони відверті зі мною.
По-друге, за те, що вони завжди зі мною. Від них можна чекати допомоги у скрутну хвилину, навіть якщо не звертаєшся по неї. Існує між нами якийсь невидимий зв’язок, що вони знають, коли потрібно прийти на допомогу. Але окрім скрутних ситуацій, друзі поряд у веселощах та розвагах. Майже у всіх найяскравіших подіях мого життя друзі беруть участь. Недарма існує приказка: «Друг — це той, хто буде першим з тобою пити та радіти у часи веселощів і першим простягне руку допомоги у скрутну хвилину».
У справжніх друзів серця злиті в єдине ціле, а кожен день наповнений радістю спілкування з другом. Наостанок хочу сказати, що ціную в друзях їх підтримку, вірність, повагу, розуміння, допомогу. Бажаю кожному мати справжніх друзів.
Щасливі миті життя....
Літо. Золоте сонце накриває мене міріадами дрібних, лоскітливих промінчиків щастя. Я вдивляюся у фіалкові очі усміхненого і щасливого неба та поринаю у мареві веселої круговерті природи. Усе цвіте пишними трояндами заграв. Неначе крупинки вічності, пливуть сріблясто-блакитні хмарки. Я поринаю у своїх думках.<span> Перед моїми очима тільки безмежний, фантастичний світ природи. Йду. За мною неухильно летить хмарка дрібненьких мушок. Вітер такий тихий, спокійний, що аж покращали від нього срібноволосі вівса, золотосяйні жита. Тихо пливе блакитними річками льон. А там ячміь хилиться й тче з тонких вусів зелений серпанок. Запашна, легка, наче збита крилами бджіл, біла піна гречок мене на одну мить зупинила. Просто мені під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі вструни. Стою і слухаю щасливі миті життя. І золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Прибій колосистого моря йде через мене у незвідані далі, неперейдені межі людського буття. Відчуваю швидкопилинність метушливого сучасного життя. Тут на лоні дивовижної природи, омріяної свободи, людське життя перероджується у чисте плесо білого латаття, сповнене задумливої втіхи, безжурного задоволення і дитячої радості.</span>