<span>Жiноча доля у творчостi Тараса ШевченкаПоряд з величними постатями героïчних борцiв, народних месникiв, поряд з
iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить
прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi,
сестри, дiвчини, коханоï. "Такого полум'яного культу материнства, - писав
М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти,
мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу
i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без
матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила
Ї" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що
своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi,
одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ
- це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раï на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим
- I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi
- Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi.
Крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та
праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiï - голубок молодих, у яких
"коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi
- Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок
своïх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн
нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх
епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменноï поеми.
Їï прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела
Тараса. Першi героïнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина,
Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без
щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить
панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат
Шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на
себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не
випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра,
моя се вiдьма, щоб ви знали
Ї"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Їï життя заради сина,
повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю
вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина
забирають у солдати.
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про
веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися
своïм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника;
Марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить
гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство,
уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. </span>
"Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик."
<span>"Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс!», і я зрозумів, що це — Бумс. Я не буду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити."
</span> <span>"Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав."
</span> <span>"Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг."</span>
<span>"Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю."
</span> <span>"І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав."
</span>
Дитячі літа є своєрідною прихологічною основою для багатьох митців. Недарма кажуть, що вони -найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Біографічні відомості про дитячі літа М. Стельмаха ,а також повісті "Гуси-лебеді летять" підтверджують ці міркування. Маленький хлопчик Михайлик-великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно -а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від лопотіння їхніх крил лунає дзвін.
Безумовно, згадується матуся Михайла Стельмаха, Ганна Іванівна. Вона добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме ця українська жінка навчила свого сина любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері. А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем'ян, дядько Микола, якого прозвали Бульбою,бабуся,яку він дуже любив.Його дитинство було сповнене незвичайним,романтичним,казковим світом.І кожен з нас зможе побачити перед собою образи простих,добрих,щирих трударів,серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика.