Розумний чесний справедливий вірний своїй землі.
Справжній друг ніколи не зрадить і допоможе тобі в біді.
- Андрію! Що таке, по-твоєму, щедрість? Щедра людина, жадібна людина. Думав коли-небудь?
<span>- Чого це ти? - Андрій комічно підняв брови. - Хіба сам не знаєш? Підходжу до Петренка на перерві: «Дай, Петренко, </span>гривню». По-люд-ськи прошу. А він мнеться: «У мене немає». Я ж сам бачив, як йому в буфеті з п'яти гривень здачу давали.
- Як просто все у тебе виходить, - сказав Сашко. - Дав гривню -щедрий, не дав - жадібний. Петренко, може, і жадібний, я не знаю. Тільки ж справа не в цьому, не в гривні справа.
Хлопці помовчали. Розмова не виходила.
- Трамвай іде! Сідаймо! - схаменувся Сашко.
Андрій першим ускочив у вагон і, перекриваючи шум трамвая, гукнув:
- На обох візьму квитки. Я щедрий.
<span>- Несерйозний ти, - раптом розсердився товариш. - Несерйозний...</span>
Гуси-лебеді
Вибравши двох або одного вовка, дивлячись по числу дітей, вибирають ватажка, того, який заводить, тобто починає гру. Всі інші представляють гусей.
Ватажок стає на одному кінці, гуси - на іншому, а вовки в стороні ховаються.
Ватажок походжає, поглядає і, як помітить вовків, біжить на своє місце, ляскає руками, кричачи:
Ватажок. Гуси-лебеді, додому!
Гуси. Пощо?
Ватажок. Біжіть, летите додому, Коштують вовки за горою!
Гуси. А чого вовкам треба?
Ватажок. Сірих гусей щипати Та кісточки глодать.
Гуси біжать, регочучи: «Га-га-га-га!»
Вовки вискакують з-за гори і кидаються на гусей; яких спіймають, тих відводять за гору, і гра починається знову.
Усього краще в гусей-лебедів грати на волі, в саду.
<span>Мені здається, що людина — це не просто назва певної істоти. Це звання. І, як кожне звання, воно передбачає високу відповідальність. Злу і жорстоку людину ми називаємо нелюдяною. Щось страшне і жахливе ми називаємо нелюдським. Отже, такі риси не належать людині. Інколи це слово пишеться з великої літери — Людина. Мені здається це правильним. Людяність — це добро, це чесність, це турбота про інших, це здатність прийти на допомогу. Тільки такою може бути справжня людина.Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це “справжня людина”. Значить, боягузлива, підступна, зла людина є “несправжньою”. То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню.<span>
</span></span>