План)
1)Неожиданная находка.
2)опека над щенком
3) взаимная любовь Муму к Герасиму
4)неожиданное обстоятельство
5)гнев барыни
6)исчезновение муму
7) Муму нашла Герасима
8)сильное биение сердца
9)Герасим обещал уничтожить Муму
10) в лодке
11) смерть Муму
Как то так!
Смысл данного высказывания: Если ты видишь человека, у которого например кривой нос, то не надо ему это говорить. Он же обидеться. Также не надо рассказывать чужие секреты, тайны и т.д.
Людська гідність – це, мабуть, найважливіша, можна сказати, абсолютна цінність, якою повинна бути наділена кожна людина. Адже, перш за все, людина просто біологічна істота, яку цілком природно обурює утиск, насильство чи обмеження у правах. Звичайно ж, у сучасному світі ми обмежені у правах і повинні дотримуватися не тільки державних, а й моральних законів. Але, попри все, кожна людина прагне мати відчуття свободи, зазіхання на яку і вважається образою людської гідності.
Крім того, людина – це духовна особистість, яка не терпить насильства над своїм внутрішнім світом, тобто морального насильства, особистість, яка захищає свою власну унікальність і право бути самим собою. З якогось моменту у житті кожної людини з’являється щось інтимне, якісь особисті справи, власний смак, приватне життя. Все, що стосується кожної окремої людини, все непередбачуване, незрозуміле, несхоже і на сторонній погляд ніяк не виправдане та навіть інколи нікчемне, слід вважати непідзвітним, непідконтрольним, недоторканним, слід зараховувати до людської гідності. Так поступово людська гідність стає для кожного з нас синонімом особистого, тобто недоторканність особистості, на мій погляд – це і є людська гідність у повному сенсі цих слів.
Особисто я вважаю, що почуття гідності будується на найцінніших моральних заставах, які людина розвиває в собі і поважає в інших. Для того, щоб стати гідною для оточуючих людиною і отримувати повагу інших, перш за все, треба поважати самого себе. Для цього вкрай необхідно враховувати ті якості, які завжди вважалися моральними цінностями. До них можна віднести поважність, чесність, доброту, працьовитість, безкорисливість, співчуття тощо.
Гідна людина ніколи не дозволить себе принижувати, ніколи не дасть в образу себе і не пройде повз образу іншого. При цьому така людина буде з повагою ставитися до свободи особистості оточуючих. Гідна людина обов’язково ввічлива, добра і розумна, вона вміє прощати іншим їх слабкості. Про таких людей інколи кажуть, що вони гідні не тому, що не мають негативних рис характеру, а тому, що у них ярко виражені позитивні риси.
На мій погляд, гідність вимірюється на своєчасною допомогою іншим, альтруїзмом і добрими справами. Гідна людина не буде заподіювати іншим страждання, біль і навіть незручності. Коли у людини чітко сформовані погляди на моральні ідеали, вона буде робити усе для того, щоб наблизитися до цих ідеалів. Гідна людина завжди буде прагнути якнайближче стати то того добродійного образу, який вона вибудувала у своїй свідомості.
«Ночь перед Рождеством»
"Хвалебные слова всегда банальны", как справедливо заметил Роберт Рождественский в одном из своих стихотворений. Казалось бы: всё, что только можно сказать, сказано об этой повести, одной из вершин русской литературы. Но обаяние произведения таково, что поделиться своими впечатлениями так и тянет - так же как героев Гоголя тянет вдруг пустится в лихого гопака.Язык произведений Николая Васильевича всегда был великолепен, но здесь он безупречен: красивый, певучий, каждое слово живёт , переливается причудливо, и каждое словечко на своём месте - чуть поменяешь слова в предложении - ан нет уже той гармонии. Господи, как же красив может быть русский язык под умелой рукой! - по повести Гоголя можно как по эталону проверять современных писателей: почитал такого нынешнего классика - вроде ничего, а открыл после него книгу Гоголя - вот тогда на контрасте всё и понятно. И не правы те, кто считает, что язык Гоголя устарел. Вот писатель Михаил Веллер, например, пишет: "юмор Гоголя скучен - на взгляд с нашего сегодняшнего юмора"... Да ни черта подобного! Шутки некоторых сегодняшних ,с позволения сказать, юмористов второй раз уже невозможно слушать - становятся смертельно скучны, а "Ночь перед Рождеством " я в очередной раз не могу перечитывать без смеха. Самое удивительное, что язык-то гоголевский не устаревает! Уж почти пара сотен лет прошла, уж та эпоха ушла безвозвратно, а герои Гоголя сидят покуривают свои трубки-люльки, попивают варенуху и рассказывают были и небылицы. И плевать им на мобильные телефоны и компьютеры, и выглядят они при этом гораздо более живыми и реальными, чем наши современники. Украинский колорит, конечно, украшает повесть ( и весь цикл о Диканьке) - безмерно. С таким вниманием, уважением к традициям народа и к родной природе написано.
