<span>жила-была девочка, очень ленивая, которая мечтала о маленьком щеночке. Она ничего не хотела делать и однажды сама из-за этого пострадала. Мама сказала ей, что сегодня вечером к ней приедут коллеги по работе, и чтоб девочка убралась в доме, и тогда если она все сделает хорошо, мама подарит ей подарок. Девочка, когда мама уехала подумала, что подарок - это какая-нибудь конфета, и решила ничего не делать, когда-же вечером приехала мама с коллегами, и увидели как грязно в доме, мама все сразу поняла и сказала коллегам при девочке, (они на самом деле были друзья) : не друзья, такой лентяйке нечего дарить не то, что собак, а подарки. Девочка, услышав это и всё поняв, очень растроилась и стала меньше лениться, но так всю жизнь и не было у неё собаки. Это был жесткий урок для неё.</span>
Салтыков-Щедрин очень много описывает в своих сказках природу и животных. И в этих же сказках животные разговаривают. Это общие черты.
Отличие в том, то что Салтыков-Щедрин никогда в своих сказках не описывал ЛЮДЕЙ. Ещё отличие,как и у большинства писателей,в своём стиле написания сказок.
Стихотворение «Туча» – еще один яркий пример романтических настроений Пушкина. Под пером поэта оживает послегрозовой свежий солнечный день. И только одинокая туча, несущаяся по чистому небу, напоминает о недавней буре.
Поэт – сторонник умиления и покоя. Поэтому чувствуется его радость по поводу того, что прошла гроза: «Пора миновалась, земля освежилась, и буря промчалась». И нетерпение по поводу того, что остались еще следы от прошедшей бури: «Одна ты печалишь ликующий день». Вместе с тем поэт понимает и необходимость для алчной земли дождя. Тут чувствуется ассоциация с человеческими чувствами: невозможно по достоинству оценить счастливые минуты своей жизни, если не будешь знать и горьких минут. Отсюда и нетерпение поэта, требующего исчезновения тучи: «Довольно, сокройся! Пора миновалась…», то есть поэт хочет полного, не омраченного ничем наслаждения свежим летним днем, а ассоциативно радостью, так как он уже знает ей цену.
Используемые поэтом эпитеты соответствуют его отношению к тем или иным природным явлениям. Отрицательное отношение к туче, как последнему отголоску оставшейся в прошлом бури, да и к самой буре передается с помощью следующих эпитетов: унылая тень, грозно обвивала, таинственный гром. Солнечный день предстает в нашем воображении благодаря словосочетаниям ясная лазурь, ликующий день, лаская листочки.
Стихотворение выдержано в пушкинском духе и свидетельствует о великолепной способности поэта несколькими штрихами создавать целые объемные картины, более того, передавать через картины природы человеческие настроения, показывая тем самым неразрывную связь, существующую между человеком и природой. Возможно, это является и причиной того, что Пушкин обращается к туче как к одушевленной. Быть может, туча символизирует беспокойную человеческую душу, которая прошла через жизненные невзгоды, наполнилась агрессией, подобно тому, как туча наполняется дождем, освободилась от своей агрессии, словно разразившаяся буря, и успокоилась, достигнув гармонии.
<span>Можно и с другого аспекта рассматривать стихотворение. А что если туча символизирует человека, в частности поэта, появившегося не в то время и не там, поэтому и не понятого никем и вынужденного удалиться, подобно пророку Лермонтова.</span>
Герої поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни у своєму війську.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний,
постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий ,
шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або
смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене
життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він
переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у
боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти
і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато
подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює
Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла:
мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності,
почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору
притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність ,
стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох,
слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса.
Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає
меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий,
нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий
в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну,
відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для
війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою
помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над
його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає
біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла
душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме
відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у
серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку
– захисті Трої. Позбавлений допомоги богів, він віддає своє життя за
рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає
брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями
Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він
звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну
зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість
Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
