Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>
Йщлося про небайдужість міської громади до проблем чистоти повітря.
Звіробій,ромашка лікарьська,м*ята,шавлія,календула,деревій,мати-й-мачуха,шипшина,обліпиха,солодка,подорожник,шавлія,оман,журавлина,брусниця,малина,кріп,петрушка,аїр звичайний
Як красиво в осінньому лісі! Дерева та кущі вбралися у різнобарвні шати: золотисто-жовтий, вишнево-червоний, темно-зелений. Серед строкатого листя чітко вирізняються чисто-чорні або сліпучо-білі стовбури. Кожне дерево має своє особливе вбрання, свої неповторні відтінки кольорів. Все залежить від його породи: ясен це чи береза тощо.
У сонячний день осіннє листя буквально світиться в променях! Сонце ще гріє, але повітря вже холодне, свіже та чисте. І якось незвично тихо осіннім днем в лісі.Тільки чути під ногами: «шур-шур». Це опале листя м'яко вкриває до весни висохлу та поруділу траву. Або ще один лист відірветься від гілки і майже без звуку опуститься вниз, до інших листочків.
Восени в лісі спокійно. Звірі поховалися: вони готуються до зими. Птахи кричать вже десь високо в небі. Вони збираються в зграї, щоб летіти на південь. У такі дні прогулянка лісом дуже заспокоює та приносить неабияке задоволення. Можна досхочу повалятися на пухкому листяному шарі, неначе на килимі, і навіть одяг залишиться чистим.
А якщо дощ пройшов, чи ще мрячить, то все одно буде добре пройтися лісом. Тільки треба вдягнутися тепліше, надіти гумові чоботи, щоб не замерзнути та не промочити ноги. І звичайно, варто взяти з собою кошик, а в супутники - людину, що розбирається в грибах. Адже осінь в лісі - грибна пора. Цих мовчазних, їстівних та поживних мешканців лісу потрібно шукати - вони ховаються під опалим листям, у моху.
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=198#ixzz4O7fIsDTQ