1).Питання брата
2.)Суперечка дядька і небіжа
3.)Де знайти правду?
4.)Багатство дядька
5.)Необмірковане діло
6.)Розмова між чортами
7.)Допомога небіжа для людей
8.)Королівство
9.)Спроба дядька
10).Смерть дядька
<span>Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. </span>
Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя "Тарас Бульба". Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: "За образу не подивлюся і не зважу ні на кого".
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. ...Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".
Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. "За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".
Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
Усна народна творчість-найдавніший вид мистецтва. Велике місце в ньому займають прислів'я та приказки. Це мудрість народу, що пройшла через століття. Наші предки хотіли передати свої знання, досвід, навички нам прийшли в цей світ, щоб ми стали добрими і розумними, справедливими і хорошими. Вони відобразили в прислів'ях і приказках свої принципи і погляди на життя. Наприклад, чудове прислів'я: "Справі час, потісі годину" вчить нас цінувати життя, її швидкоплинність використовувати з розумом. Як часто ми недозволено щедро витрачаємо свій час на дрібниці, думаючи, що попереду його багато, незмірний океан. Виростаємо безтурботними неробами, яким потрібна сильна підтримка батьків. А ми, самі-то, коли будемо опорою і їх радістю? Ось прислів'я і нагадує, що не можна витрачати дорогоцінний час, відпущений людині на навчання і дорослішання, на вивчення матеріалу, залишеного у спадок попередніми поколіннями. Потрібно кожну хвилину навчального часу в класі проводити з користю, закріплювати отримані знання, множити вміння і навички, передані нам у спадок. Але в дитинстві хочеться бігати і грати, дивитися телевізор і слухати музику. На це теж вистачить часу, якщо навчитися раціонально його використовувати. Чим інтенсивніше ти працюєш, тим радісніше відпочивати. Якщо ж життя стане вічним святом, воно швидко набридне. Навчання теж може стати задоволенням, якщо усвідомлюєш її необхідність і користь. А допоможе в цьому прислів'я: "Справі час, потіху годину”
1)Коли питаються чи ти думаєш;
2)....................................................
3)Коли ти щось погано зробив;
