<span><span>В повести</span><span>«</span><span>Химера</span><span>лесного озера</span><span>» автор</span><span>изобразил</span><span>искателей приключений</span><span>,</span><span>романтиков</span><span>Митька</span><span>и Сергея</span><span>.</span><span>Ребята</span><span>летом</span><span>собрались в</span><span>Митиной</span><span>бабушке</span><span>,</span><span>чтобы</span><span>ловить</span><span>насекомых</span><span>коллекции</span><span>,</span><span>удить</span><span>рыбу</span><span>,</span><span>купаться и</span><span>ходить в лес</span><span>.</span><span>Но</span><span>произошло событие</span><span>,</span><span>которое изменило</span><span>все планы</span><span>этих</span><span>любознательных</span><span>мальчишек.</span><span>Они</span><span>начали</span><span>готовиться</span><span>к встрече</span><span>с чудовищем</span><span>,</span><span>живущий в</span><span>озере.</span><span>Ребята</span><span>смелые</span><span>,</span><span>отважные</span><span>,</span><span>не каждый</span><span>бы остался</span><span>на ночь</span><span>у озера</span><span>.</span><span>Правда</span><span>,</span><span>им тоже</span><span>было страшно</span><span>,</span><span>и они не</span><span>стесняются</span><span>в этом</span><span>признаться</span><span>:</span><span>«</span><span>Лезть</span><span>хотел</span><span>,</span><span>но</span><span>боялся</span><span>-</span><span>страх друг</span><span>»</span><span>,</span><span>«И я</span><span>боялся.</span><span>И</span><span>дрожал</span><span>»</span><span>.</span>
<span>Митька</span><span>и</span><span>Сергей</span><span>целый месяц</span><span>чувствовали</span><span>себя</span><span>исследователями</span><span>,</span><span>следопытами</span><span>,</span><span>искателями</span><span>.</span><span>Они</span><span>бегали</span><span>в библиотеку</span><span>,</span><span>прочитали много</span><span>интересного о</span><span>стегозавров</span><span>и</span><span>археоптериксов</span><span>.</span><span>Бабушка</span><span>не могла</span><span>нахвалиться</span><span>мальчиками</span><span>:</span><span>«Тихие</span><span>,</span><span>смирные</span><span>,</span><span>послушные</span><span>,</span><span>усидчивы</span><span>.</span><span>А книги</span><span>как любят</span><span>!</span><span>Это</span><span>же счастье</span><span>-</span><span>таких детишек</span><span>иметь</span><span>»</span><span>.</span>
<span>Ребята</span><span>дружелюбные</span><span>, они не</span><span>обиделись</span><span>на Василия</span><span>,</span><span>который хотел</span><span>их</span><span>обмануть и</span><span>напугать</span><span>.</span><span>Напротив</span><span>,</span><span>поблагодарили его</span><span>за то</span><span>,</span><span>что</span><span>устроил</span><span>им такие</span><span>интересные</span><span>каникулы:</span><span>«</span><span>Мы</span><span>открыли</span><span>для себя такой</span><span>мир</span><span>,</span><span>который</span><span>тебе</span><span>, Вася</span><span>,</span><span>и не</span><span>снился</span><span>»</span><span>.</span></span>
«Тіні забутих предків», правдиву казку Гуцульщини М. М. Коцюбинський закінчив у 1919, а вперше надрукував у 1912 році. Написанню твору передувала велика і напружена робота: письменник вивчав фольклорно-етнографічні матеріали про Гуцульщину (звички, побут, фольклор гуцулів), збирав наукові статті монографії: особисто, поїхавши до Криворівні, ознайомився з місцевою природою.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння.
<span>Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім. </span>
<span>Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи. </span>
<span>У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів. </span>
З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня.
<span>Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути. </span>
<span>Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо. </span>
<span>У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа. </span>
<span>Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику. </span>
<span>Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає. </span>
<span>Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші. </span>
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник.
<span>Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого. </span>
<span>Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.</span>
