1. Затихали пташки і небо ставало темнішим, коли сонце сідало.
2. Ти потрібний там, де народився, і пригодишся там, де знаєш справу.
3. Біжать степом бізони, які втекли і заповідника, а за ними біжать люди.
4. І посміхався він щиро, і писав на папері, що завжди вона буде для нього відрадою і надією.
Сьогодні на трасі Київ Одеса , перекинклася вантажівка з єдинорогами. Якщо хтось побачить цих чарфних істот і поверне їх тому нагорода еліксир молодості (1 л.).
Щастя у кожного своє. Моє щастя-це здорова сім'я.
У кого-то щастя вимірюється розміром гаманця. Але ж подумайте, яке зло іноді творить це "щастя"? Людей позбавляють життя, коли у них з'являється велика сума грошей. Їм починають заздрити. Люди йдуть на злочин. Здавалося, ось воно щастя.
Для когось щастя це Бог. Коли віруюча людина вимовляти молитву, він спілкується з Богом. А Бог вказує йому вірний шлях і всіляко допомагає, адже він подає особливі сигнали. Він веде його по праведному шляху.
Для когось щастя мир на землі. Хто може з цим посперечатися? Ця людина живе думками про світ. Він малює собі картину ідеального світу без війни. Чи можливо це в даний час і буде це коли-небудь? Складне питання, на яке важко дати відповідь. Війни бувають різні.
На лаві хтось залишив розкладену барвисту парасольку. Вітер підхопив її і заніс у поле. А тим часом розпочався дощ - рясний і лив, як із відра. Маленькі звірята потрапили під зливу. Та ось вони побачили парасольку, що була схожа на гриб, барвиста. Звірята підбігли до парасольки і сховалися під нею. Причаїлися, зігрілися і спокійно насолоджувалися дощем. Ось так парасолька врятувала звірят від дощу.
<span>Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.</span><span>По-звірячому били,кидали кати нас за грати.
Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
В українські серця вкарбувалися прокляті дати
І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.</span><span>Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
Українці ми з нею, а не хохоли з давнини.
Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.</span><span>Що ж скаженним душі чорнота притаманна,
Не холонить у них каменець яничарських сердець.
Україну роздерти-таке їх негідне завдання
І до ради нової вести нас ізнов, як овець.</span><span>Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому не болить Україна.
А нам воля і праця, і небо свое голубе.
Батьківщина одна,наша матінко кревна,едина.
Збережемо ж її, українці, а, значить, себе!
</span><span />