На мою думку найбільша мета 12 століття це техніка.На даний момент її досить багато,але сучасні технології не перестають нас дивувати своїми тех-прилпдами!
Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
<span>У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
</span>
Я (підмет) провела(присудок) літо у сонячному(означення) містечку.
Запрошуємо до сонячного містечка!
Ввічлива людина – це вихована людина.
Яка вона? На мою думку, завжди є скромною та привітною. Вміє вибачитись, коли не є правою. Подякувати за подарунки, привітатись при зустрічі, зважати на інших. Ця людина поважає старших, а тому завжди поступається їм місцем у транспорті. Ввічлива людина ніколи не вживає поганих слів. Не робить зла іншим.
<span> Треба вчитися бути ввічливими всюди і завжди.
</span>
Зимовий ранок
Одного чудового, сніжного ранку я прокинулась(-вся) від морозного , холодного подиху зими.Ця чарівна пані може і заворожувати сліпучою білизною своїх пухких , як покривало снігів, а може і завдати великої шкоди морозами, віхолами і хурделицями.Цю пору року обожнюють діти , милуються дорослі і згадують минулі роки люди похилого віку.Вона приносить з собою і радість , і смуток, і трохи печалі.
Дерева стоять зовсім голі,засніжені.Отак згадаєш їх улітку чи навесні- такі зелені, заквітчані.....Але обернешся і твій смуток розвіє юрба веселих і життєрадісних школярів, що не встигли повчити домашнього завдання, але скликали своїхм сміхом друзів і гайда на гірку - кататися на санях і лижах! Ото веселощів.Хочеш підійти до них і сміятися!
Небо затягнуте хмарами , з них наче сльози кпають маленькі білосніжні сніжинки,що кружляють у танці , ніжнолму вальсі зими. Ці принцеси надзвичайно симетричні і у кожної свій малюнок...Легкими рухами вони падають на вії,руки і перетворюються на краплинки води..
зима принесла на своїх крила і морозець, так притаманний їй,і веселощі від Новорічних свят і розва , і завороження її красою!