1. Художник досконало виводив кожну лінію на портреті.
В Микити є талант - він прирожденний художник.
2. Модельєр розробив новий ескіз виробів
Дарина - гарний модельєр, оскільки лише вона досконало справлялася з своєю роботою.
3. Весь затишок цьому прекрасному будинку подарував дизайнер.
дизайнер розповів, куди краще поставить цього стола.
4. В магазині продавець розказав як правильно множити на калькуляторі.
Продавець цих яблук сказав, що вони на диво смачні!
5.Двірник з журбою підмітав пале листя.
Наш двірник знойшов малого їжачка.
Не викидай старої сорочки, поки новий льон росте.
Доки здоров'я служить, то людина не тудитт.
Куди дерево підрубане , туди воно й падає.
Соловей співає , поки він голос має
Вій, мій, Мія, дій, сій, тій, цій
<span>Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.</span><span>
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...</span>В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:<span>Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.</span>А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.<span>Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!</span>Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:<span>Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.</span>Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.