1..Молодий дракон
2..Ніхто не підозрював про існування дракона
3..Мудрий дракон
4..Розмова дядька з драконом
5..Помста
Розділ ІІІ
1..Розмова йміж князем та пустельником
2..Дивний і незвичайний змій
3..Гості
4..Приємний співрозмовник-дракон
5..Життя володаря не варте й одного рядка поета!
6..Наляканий дракон
Розділ lV
1..Князева доля
2..Врятування Люботина
РозділV
1..Здивований дракон від почутого
2..Найсолодші сни метелика
3..Найпотаємніші думки
4..Урочистий бій з драконом
Розділ VI
1..Наляканий дракон
2..Задеревіла рука у пана під час боя
3..Переможець дракон
Розділ VII
1..Холодна осінь
2..Замріяний дракон
3..Сліпуча яснота
Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».
Продовження:
Остап із дідусем вирішують втекти із свого села у сусіднє. Там жив дідусь знайомий, тож деякий час вони жити у нього. Остап влаштувався на підробіток-допомагав кувати зброю для прикордонних козаків. Таким чином він хотів зблизитись із ними, щоб знову втекти за Дунай. Там сталось , що він сам став прикордонним козаком. Обманюючи ,,своїх,, він втікає(з дідусем) до Туреччини. Там зустрічає свою майбутню дружину. Мали 2 дітей. Жили довго та щасливо.
Одного зимового дня дiти катались на ковзанцi...Усi веселились,окрiм Лери,адже вона не вмiла кататись...Раптом вона провалилась пiд лiд.Усi смiялись,окрiм Микити.Вiн розiгнав усiх i допомiг Лерi...
-Дякую!
-Нема за що,але будь обережнiше на льоду.
-Добре,а чому ти не смiявся,як yci iншi?
-Тому що я звик допомагати людям!
-Менi дуже приемно!Може сходимо в
кафе?
-Давай...
1. Юный и неопытный в выборе друзей Дориан попал под сильное и негативное влияние лорда Генри, который видел жизнь прекрасной лишь сквозь призму порока
2. Лорд Генри - несостоявшаяся личность и однозначно негативный персонаж романа. Он заставляет плясать Дориана Грея под свою дудку, сея в нем порок и грязь, а за последствия отвечать и не собирается.
3. Носителем атеизма в романе однозначно является лорд Генри, так как убивает в самом Дориане столь важную для него веру в бога, и также распостраняет на него антиморальные и антигуманные способы жизни и наслаждений
