6 січня 1898р. - народився В. Сосюра на ст. Дебальцеве Донецької обл.
1909р. - працює в бондарному цеху содового заводу.
1911р. - вступає до міністерського училища.
14жовтня 1917- друкується вірш" Плач волн ".
1918р. - бере участь у повстанні проти кайзерівських військ.
1920р. - опинився в Одесі.
1920-21рр. - воює з білополяками та армією Н. Махна.
1921р. - виходить поема" Червона зима", яка зробила Сосюру знаменитим.
1922-32рр. - став членом багатьох літорганізацій.
1924р. - збірка "Осінні зорі".
1925р. - "Сьогодні".
1927р. - "Золоті шуліки".
1928р. - "Коли зацвітуть акації".
1931р. - " Серце".
1934р. - виключили із партії і зі Спілки письменників.
1937р. - "Нові поезії".
1939р. - "Люблю".
1940р. - роман "Червоногвардієць".
1942р. - працював в Українському радіокомітеті в Москві.
1943р. - входив до редакції фронтової газети " За честь - Батьківщини".
1951р. - патріотичний вірш "Любіть Україну".
1953р. - "За мир".
1955р. - " На струнах серця".
1957р. - "Соловїні далі".
1959-60рр. - поема "Мазепа".
1960р. - поема "Розстріляне безсмертя".
1961р. - "Поезія не спить".
1964р. - "Осінні мелодії".
8 січня 1965р. - В. Сосюра помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
Над питанням, який носить не тільки філософський, але й релігійний характер: «В чому полягає сенс життя людини?», задумувалось багато людей. Навіть можна сказати не багато, а всі.
Такі видатні як Григорій Сковорода, Вікентій Хвойка, подружжя Кюрі цікавились цим питанням і у кожного із них був свій погляд на те, для чого ми прийшли на цей світ. Ці питання були актуальними не лише в ранні епохи, вони не втратили своєї популярності і в наші дні.
Кожна людина сама для себе вирішує сенс свого існування. Для когось він полягає в добробуті своєї родини, а для інших в служінні своєму народу, Богові і т.п. Одні вбачаюсь сенс буття в даруванні людям, які їх оточують радості, а інші в хорошому заробітку, який можна буде витратити на власні потреби, для відпочинку та розваг.
Людина прийшла на цей світ не лише для того, щоб існувати, розмножуватись і помирати. Вона повинна залишити якусь частинку себе для навколишнього світу. Лише ті люди, які живуть для інших зможуть стати справді щастливими. Кожен із нас повинен мати свою думку і не йти за всіма.
Особливо це стосується теперішнього часу. Коли традиції і культура занепадає і кожна індивідуальність стає сірою масою. Людина повинна вміти дарувати тим хто нас оточує позитивний настрій, усмішку. Не даремно кажуть «Поделись улыбкою своей и она к тебе не рас еще вернется», адже те, як ти відносишся до світу, та до людей, які тебе оточують впливає і на тебе.
Однозначно на питання в чому полягає сенс життя кожна людина відповідає по-різному. У кожного із нас своє призначення, заради якого ми прийшли на цей світ і шкода, що багато людей це не розуміюсь. Вони пливуть по річці життя і не хочуть нічого змінювати. Їх повною мірою задовольняє те, що вони їдять, п’ють, і в що одягаються. А коли навіть когось це і не влаштує, то він просто промовчить, тому що так роблять всі його знайомі і родичі.
Звісно будуть і ті, які не мовчатимуть, які будуть боротися за свої традиції, культуру і знайдуть сенс життя, коли ближче познайомляться з навколишнім та внутрішнім світом. Але таких людей, як раніше було написано — одиниці.
Це питання було, є і буде актуальним на протязі багатьох років і кожна людина, яка вважає себе індивідуальною, вирішить в чому полягає сенс життя. А інші так і будуть продовжувати бути лише сірою масою.
<span>http://ukrtvory.ru/sens-zhittya-lyudini.html</span>
ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА «Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном... Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда... (Пісня 1) «Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:... Ні... Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо... «...Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське, Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же) «Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же) «Слуги пішли проти волі берегом буйного моря І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських. Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він. І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний. З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла, Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились; Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив: Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних, Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен. Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же) «Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці» «Ахілл - він багато сильніший. він до доброго завжди прихильний». (Пісня 11)<span>«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім... Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським, </span>Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум'ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.» (Пісня 22)«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.» (Там же)<span> Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!.. </span> Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.» «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.» (Пісня 24)<span> ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ ГЕКТОРА </span>«...Але мені соромно дуже Перед троянцями й перед троянками в пишних убраннях,<span> Те, що я тут боягузом вхилятися буду від січі. Та не велить мені й серце, бо звик вже я бути хоробрим, В перших рядах між троянськими лавами з ворогом битись, Батькові славу велику й собі здобувавши незмінно». (Пісня 6) </span> «Ти тепер, Ректоре, й батько у мене і мати шановна, Ти мені рідний мій брат і подружжя моє пожадане; Ну пожалій же мене і тепер залишайся на башті, Та не зроби сиротою ти сина й жону удовою». (Там же)<span> «Зевсе і інші безсмертні! Молю, щоби син мій цей вийшов Задля троянців таким, як і я — знаменито величним Та кріпкодушним, щоб вмів вол одарити він в Іліоні, Всі щоб про нього казали, узрівши, як іде він з битви: «Цей куди кращий від батька!» Щоб ніс він скривавлену броню, Згубного ворога вбивши, і радував матері серце». (Т. ж) «Люба! ти серця собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене аніхто у Аїд не спровадить; Долі своєї, скажу знов, ніхто не мине з чоловіків — Ні полохливий, ні надто відважний, коли він родився. Йди ж, моя люба, додому, свої там роботи закінчуй, Ткання й прядіння доглянь та й жінкам-челядинкам наказуй Діла свого пильнувати, війна ж — чоловіків турбота Всіх, хто в святім Іліоні родився, моя ж особливо». (Там же) ...А нині знайшла мене доля! Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави... Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!» (Пісня 22) </span><span> «Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога».</span>