Відгуло, віддзвеніло лагідне літо .Щастя, радість, доброта прийшли тепер до кожної оселі .Глибока, тиха, нерозважна туга вникає в серце, каменем, лягає . Моє щастя - Вітчизни простори, оповиті і сонцем, і хмелем, й зерном . Вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні . Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили . Для художника важливо було осмислити життєві явища, страждання і радощі людини . Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом . Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі . В імя радості і миру встають будови тут і там
Поклала б крісла м"ягкі в класи.Мультимедійні дошки в кожному класі.Замість книжок планшети
Серце - іменник , поч. ф. - серце , заг. назва , неіст. , одн. , середній рід , Н. в. , 2 відміна , м'яка група.
Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку — теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів. У<span>Я підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. Виявилося, що і він став заселений. От чудеса! Я поспішив з радісною звісткою додому. А в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків. </span>
<span> нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися. </span>