Відповідь:
Наше майбутнє залежить від нас самих. Воно будується уже сьогодні. Я його уявляю, звичайно, прекрасним. Це буде майбутнє, де пануватиме любов, злагода. розуміння і повага. Усі будуть забепечені роботою. За неї вони будуть отримувати достойну зарплату. Людина не буде боятися, що в неї завтра можуть з'явитися проблеми і вона не зможе їх вирішити, тому що буде захищена законами. Збільшиться вік проживання. Буде назавжди покінчено з хабарницвом, корупцією і казнокрадством. Зменшиться кількість депутатів. А ті, що залишаться, будуть справді вболівати за долю своєї країни і матимуть такі ж права, як і всі інші громадяни. Це ббуде країна, яку відвідуватиме величезна кількість туристів. Бо де ще побачити таку красу, як не на рідній Україні.
А щоб це стало реальністю. ми повинні вже сьогодні працювати над цим.
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/1776757#readmore
Пояснення:
Є таке прислів'я — "Людина вчиться на своїх помилках". Справді, це є так. Бо
коли людина сама усього не побачить, сама не потрапить у скрутну ситуацію, вона ніколи не зробить правильних висновків для себе.
Доречним тут є вислів "Не позичай у сусіда розуму". Це означає, що треба жити своїм розумом, перевіряючи все на своєму досвіді. Є чимало тому життєвих та історичних прикладів. Наприклад, колись Аристотель написав, що муха має вісім ніг. Це , ствердження у європейському науковому середовищі не піддавалося сумніву аж до XIX сторіччя, хоча, здавалося б, чого простіше — зловити муху та полічити її ноги, щоб упевнитись, що їх усе-таки не вісім, а шість. Але це означало б посягнути на авторитет самого Аристотеля та зганьбитися перед колегами-вченими. Натомість один італійський натураліст, якому, мабуть, ніколи було читати Аристотеля, спіймав таки муху та полічив її кінцівки.
Це вчить нас не покладатися на думку та розум "сусіда". Бо коли самі не "порахуємо кінцівки", так ніколи і не дійдемо до істини.
Підтримка - ось так правильно.
Я дуже люблю осінь! Це така красива пора року! Самотні дуби одягнулися в рум"янець , іноді тихенько скидають своє пожовкле листя. Як ніжно виглядають притихлі берізки серед прив"ялої трави на величезній, просторій галявині. Лише зрідка чутко шурхіт пташок, мабуть, то стрекоче сорока-білобока. А десь у кущах шелестить білочка, напевно збирає щедрий осінній врожай горішок. Горобці літають навкруги і дзвінко цвірінчать, тому що їм нікуди поспішати. А я гуляю і думаю - яка сонячна і замріяна золота осінь!
Пунктуаційну помилку допущено в реченні
Б Тоді громада загула прелюто: «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!» (зайве тире)