Мабуть, у кожного вдома є домашній улюбленець. В селі це не тільки улюбленці, але і невід’ємна частина домашнього господарства. Важко уявити подвір’я без собаки-сторожа… Так повелося в нас в селі, що собаки мають більшу повагу, ніж коти, мабуть через свою вірність, а котики завжди страждають через свій злодійський та лінькуватий характер..Тому в нас кожен собака мав особливе, яке тільки йому підходило, ім’я, а от коти були і є всі Мурчики…
Перший пес якого я пам’ятаю – це Барсік, світлий і кудлатий, він був дуже добрим та терплячим (особливо до нас, дітей), навіть не знаю, хто перший появився, я чи він…:)
<span>Далі у нас був Кудлай, з яким пов’язано усе моє дитинство.
</span><span>Кудлай був безмежно добрим…тому при його сторожуванні обікрали дідову комору…але Кудлай ніколи не пропускав можливість піти з нами на гриби, або пасти корови, і чомусь найбільшим ворогом Кудлая була корова КрАса)) На жаль на своєму 13-му собачому році життя він нас покинув…</span>
Рідною є для нас земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають батьків. Це скарби, даровані Богом. Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, праці, відданості. Любов до батьківщини називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, яке дає людині можливість витримати складні випробування, перетерпіти лихоліття, зробити подвиг в ім'я свого народу.
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров'ю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...
Ота стежина в ріднім краї, дна біля воріт»Живе у серці стільки літНебо єдиною в світі батьківщини.У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...
